Підписуйтесь на головний політичний телеграм-канал Вінниччини

«Перемогою буде знищити існуючий російський режим, зберегти державу», – військовослужбовець Артем Пиндик

Артем Пиндик до повномасштабного вторгнення працював у сфері IT. Він не проходив строкову службу, був цілком і повністю цивільною людиною. Проте, 24 лютого життя вінничанина змінилось. У зоні бойових дій провів 16 місяців, наразі вийшов у резерв.

Про свій шлях військового, мобілізацію та майбутнє України Артем розповів «Новинам Вінниці».

Яким був початок повномасштабного вторгнення для тебе?

Через два дні після початку повномасштабки я пішов у військкомат за своєю повісткою. Мені дали повістку на третє березня. Саме цього часу вистачило для того, щоб владнати всі побутові питання, зокрема з сім’єю. На той момент мій батько вже приєднався до лав ЗСУ тут у Вінниці. А я був у Чернівецькій області тому, що моя компанія знаходиться у Чернівцях. Мені пощастило опинитись в 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. У них постійне місце дислокації в Мукачево. Чітко пам’ятаю ті дні, бо вони були дуже емоційні.

У мене було таке прагматичне мислення. Є варіанти: позитивний і негативний. Негативний варіант – це буквально через декілька днів я без підготовки їду на фронт. А позитивний – у мене є можливість чомусь навчитись, і потім я їду на фронт.

Як твоя сім’я сприйняла рішення вступити до війська?   

Дружина, наприклад, дуже сміливо. По-перше, вона розуміла, що я точно піду до війська. Я знав, що буде війна і готувався до цього, готував до цього свою родину. Сказати, що 24 лютого не стало для мене шоком – це не так, бо шок звісно був. Але прийняти реальність було легше.

 

Як ти потрапив на фронт? Який варіант з двох чекав на тебе?

Вийшло так, що в Мукачево я пробув не повних три дні Потім ми одразу поїхали на фронт в напрямку Запоріжжя. У нас не було ніякої базової підготовки чи злагодження. Це для мене була несподіванка.
Пам’ятаю, як ми сиділи з одним хлопцем, з яким познайомились там на «злагоджені». Ми обідали, і саме сповістили звістку, що вирушаємо на фронт. В хлопця  тряслись руки. Йому було страшно. Не знаю,але якимось чином мені вдалось його трохи заспокоїти, знайти якісь слова. Хоча я і сам був шокований.
Згадую цей випадок через рік. Він став таким воїном, справжнім мужнім захисником. Бо боятись – це нормально. Не хотіти воювати – це також нормально.

Тому, коли мені хтось каже, що всі, хто хотів піти,вже пішов,що  змусити людей воювати неможливо. Я не погоджуюсь. Бо є дуже круті випадки, коли люди з різними поглядами і бажаннями вступали до лав ЗСУ і добросовісно виконували свої завдання.

Тобі було страшно? Чого саме боявся?

Я боявся, звичайно. Дізнався, що страх буває різним у кожній ситуації. Насправді 90% випадків це страх невідомого. Цивільні люди стикаються саме з цим страхом. Коли спілкуюсь зі своїми друзями та знайомими, які не служили, то через кілька хвилин розмови розумієш, що у них в голові каша. Вони споживають інформацію ту, яка здебільшого підтверджує їх переконання.

Що повинно статись, щоб у людей змінились переконання?

В Україні свідома меншість задає напрямок, а свідома більшість задає темп. Це не моя фраза, але вона дуже влучна. Нам варто боротися, щоб цієї меншості ставало більше.
Людям потрібно більше орієнтуватися, що насправді відбувається в країні. Читати перевірену інформацію, офіційні джерела. Більше аналізувати прочитане, уміти перевіряти інформацію.
Варто розуміти, що йде надскладна війна. І ніде краще, ніж у бойовій бригаді люди не навчаться себе захищати – це 100%.

Тобто йти до війська – це прагматичне рішення для громадянина?

 

За час війни я пройшов усі стадії від негативного ставлення до ТЦК і до повного розуміння їх. Те саме стосується і влади. Це такий меседж до усіх цивільних людей. Ми заходимось у екзистенційній ситуації. Війна і рішення брати у ній участь – це прагматичне рішення, найбільш здорове рішення. Саме це допоможе зберегти життя вам. Я не вірю що ті, хто не хочуть воювати візьмуть зброю до рук, щоб захистити свою сім’ю, а, тим паче таку складну конструкцію, як держава. Вони підуть воювати за себе і за своє життя. А найкращий спосіб вижити – це піти до ЗСУ.
Тому що може бути зовсім інший варіант. Якщо нас захоплять, тоді будуть призивати до армії рф.

 

 

Що потрібно робити, аби в майбутньому не виникало питань в разі воєнного конфлікту? Щоб українці без сумнівів ставали на захист своєї держави?

Базова загальна підготовка повинна починатись зі школи. Без виключення для всіх: дівчат, і хлопців. Це і тактична медицина, і тактична підготовка, і новітні технології від БПЛА до зв’язку. Тоді не буде виникати питань, чому я повинен захищати свою державу.

 

Потрібно починати змінювати суспільство зі шкільної парти. Коли у вас такий ворог, який сторіччями хоче вас знищити, то єдиний спосіб жити в мирі – це бути завжди готовими.

Що буде перемогою?

Перемогою буде знищити існуючий російський режим, зберегти державу українців та втілювати якісні зміни за участі всього суспільства. І ні в якому разі не повернутись до агрегатного стану «як раніше».

Загальна
0
Акції
Поділитися 0
ретвітнути 0
Закріпити 0
Мітки
СХОЖІ ПУБЛІКАЦІЇ