Двоюрідний правнук Якова Гандзюка воює у бригаді, яка носить ім’я прадіда, – 59 ОМПБр. Син пропонував йому їхати за кордон. Відмовився – комусь треба бути тут.
Про це повідомили на сторінці бригади, оприлюднивши допис та фото цього воїна.
Позаторік 24 лютого крізь Крижопіль, де мешкаю, полетіли ракети. Того ж дня зателефонували з ТЦК. Підеш? Піду, відповів.
Боєць має за плечима строкову службу.
Спочатку автомобільна «учебка» в Чернівцях. Весна 1987-го. Потім півтора роки в Чехословаччині. Не приховую – був «совком», хотів залишитися в армії. Реальної історії сім’ї не знав. Вона мені відкрилася тільки в 1989-го, коли з армії повернувся. Через дорогу жив брат мого діда. Він і сказав, що в нашій родині був генерал. Мені відкрилися очі.
З 24 лютого 2022 року воїн перебував у роті охорони.
З неї сформували другий стрілецький батальйон. Нас, 27 чоловік, направили в Подільськ на Одещині. Там було відносно спокійно. Боялися тільки дронів з Придністров’я. 3 липня уже опинився під Миколаєвом. Згодом Донеччина. Там втратив «Свата» – найближчого побратима. Торік 23 лютого сам зазнав поранення носа та ніг. Досі важко орієнтуватися у просторі. Тому більше року дислокуюся в місці, розташованому далеко від фронту.
Чи часто думаєте про генерала Гандзюка?
Дуже. Коли йшов 24 лютого, настанова самому собі була така: бути гідним його пам’яті. Шкодую, що не був поки на його могилі. Діти відвідували.
Який факт з біографії славетного родича вразив найбільше?
Те, що будучи полковником, дід Яків сам йшов в атаку. Був високого зросту – тобто, вразливий для влучання. Але це не зупиняло генерала.
Що вам дає надію саме цей час?
Діти України. Найбільше крається душа, коли думаєш, що їм доводиться переживати. А потім на зміну цьому почуттю приходить радість: так, зростають у важкі часи. Зате точно знають, хто наш ворог і на що він здатен. Тому не повторять наших помилок.
