Народний художник України Володимир Козюк розповів, яким має бути мистецтво під час війни

Це інтерв’ю дуже правдиве і з багатьма сенсами з людиною, з митцем, який пропагує Україну і подекуди самотужки розвиває мистецтво, допомагає митцям та ЗСУ, дітям та нам усім.

Неперевершена людина, меценат, народний художник України та вінничанин Володимир Козюк розповів журналістці видання «Вінниця ПресПоінт» про нові проєкти, пленери, про місію художника та митця у важкі воєнні часи.

Зустріч відбулася в майстерні народного художника України Володимира Козюка, серед полотен і фарб. Готуючись до інтерв’ю розмовляємо про велику кількість проєктів митця. Це неймовірно скільки творчих ідей та колаборацій реалізовує під час війни Володимир Козюк. Серед проєктів «Фарби полум’я сердець» проєкт, який об’єднав на підтримку України митців з 55 країн. Об’єднав людей творчість яких залишиться нетлінною в історії людства. Тим часом в майстерню з пошти привозять роботу Володимира Козюка «Щедрик» її повернули з США де експонували у відомому на весь світ концертному залі Карнегі-Холл.

Отже, наша розмова, про мистецтво і культуру України під час війни. Про розуміння сенсів, підтримку та самих митців.

Скажіть, будь ласка, на скільки видозмінюється українське мистецтво під час війни свідком яких змін ви є? І чи це впливає безпосередньо на вашу творчість?

«Війна вплинула на творчість кожного свідомого митця тому, що вона дала жорстко «під дих». Я перше що зробив коли почалась війна, я прийшов в майстерню, тут були іще біженці зі мною, поклав пейзаж і просто замалював його, як жовто-блакитний прапор. Тому що найцінніше для митця в тому моменті була своя держава. Тобто я зрозумів, що всі мої пейзажі нічого вже не варті, якщо на них впаде бомба. Тому мені захотілось намалювати просто український прапор, як цілісну Україну, як свій супротив.

Потім, багато було біженців, які пройшли через нашу родину. П’ятдесят – сорок людей в день ми приймали. Селили по всіх знайомих і так само в майстерню багато заходило і діти біженці ставили свої долоньки. Я просив поставити долоньки на пам’ять вони писали свої імена. Це була перша картина — сучасне мистецтво створене під час війни.

Потім ми повезли виставки й перша виставка була з цією картиною в Мілані, потім в Римі. Там Юрій Котик вийшов і каже, до римлян які підтримували на той час росію в більшості, дивіться на картині був пейзаж намальований, вона зараз зафарбована як прапор, а діти біженці поставили відбитки своїх ручок. А багатьох дітей вже на сьогодні немає, чи може бути щось важливіше за життя ваших дітей”.

Згодом Володимир Козюк створив низку рефлексій на події які відбувались в Україні. Цей живопис митець називає справді важким, адже він забирає душевні сили митця, який переживає це все.

Ви спостерігаєте за трансформацією українського мистецтва, що ви бачите як митець, які зміни відбулись під час повномасштабного вторгнення?

«Всі митці кинулись допомагати, всі дали свої роботи. Я дав багато робіт на різні закордонні вояжі де було спрямування, що весь дохід йде на допомогу армії на допомогу країні. І більшість свідомих митців це саме зробили. І знову ж вони продовжували писати роботи, але так сталось що в більшості просто закінчились матеріали, закінчилось полотно, а через те, що вони віддавали це безкорисно то вони стали в ступор.

Зараз ми робимо новий проєкт, який підтримує Олександр Свіщов зі Львова, Юрій Котик і ми в буквальному сенсі висилаємо кошти, щоб люди купили собі полотна, пензлики та фарби. Тому що їм немає на чому малювати і немає чим малювати.

Тобто вони готові допомагати країні, але в цей час країна їх не бачить”.

Скажіть, будь ласка, на скільки сьогодні важлива підтримка мистецтва на державному рівні?

«Я думаю, що сьогодні виконувач обов’язків міністра Ростислав Карандєєв людина яка розуміється. Я не знаю, наскільки в нього є повноваження, тому що, фактично ті міністри що були до нього вони не робили зовсім нічого.

Здавалось би, в їх очах вони щось робили, але ми не відбулись, як мистецька країна в світі. Ми відбулись, як країна, яка себе захищає на яку напали. Але якщо ми візьмемо список національних музеїв де представлена Україна під час війни, то такого списку не існує.

Якщо ми візьмемо якісь проєкти глобальні, де були б представлені, де підтримали б їх зірки та були проведені аукціони, де були б зібрані кошти на підтримку нашої армії чи наших поранених то це теж не відбулось.

Було дуже багато мистецьких ідей, але фактично їх не було кому представити”.

У вас просто безліч проєктів це і «Код нації», і «Україна крізь віки», «Фарби полум’я сердець», а також у Вінниці ви долучались до «Економічного Форуму» де були реалізовані на допомогу ЗСУ ваші роботи. Розкажіть про це? А також, я знаю що у вас була якась цікава історія пов’язана з підтримкою мистецтва і Віктором Ющенком, можете розповісти?

«На форумі були представлені мої полотна зокрема «Хата під стріхою» і тема Трипілля. Два полотна було продано завдяки МХП і всі кошти були спрямовані на закупівлю дронів та іншого потрібного приладдя для армії.

Що стосується Віктора Андрійовича то коли він став президентом, то він скажімо, дослухався до моїх порад до порад тих людей, що його оточували. І він підняв тему Голодомору, і фактично було випущено два документальних фільми де мені там є особиста подяка, бо я давав респондентів на цей фільм, я досліджував цю тему давно, а мій батько зробив перший пам’ятник в Україні про Голодомор.

Далі була така тема «Кам’яна могила». Тоді Віктор Андрійович Ющенко пообіцяв, що коли стане президентом «Кам’яну могилу» зробить музеєм. Зараз, на жаль, вона під окупацією, але чим вона цікава, там на стінах до шумерські знаки, тобто до шумерська писемність. Це найперша писемність в Україні взагалі. Крім того, там була давня стоянка неоліту, там же трипільська культура. Фактично немає пам’ятки навіть в Європі більшого історичного значення”.

Володимир Козюк розповів, про свою культурну місію під час війни, про культурне волонтерство та волонтерство реальне. А також, про важливість і взаємозв’язок між мистецтвом та ідентифікацією країни як такої.

«Якщо ми маємо мистецтво, то в нас є країна. Як що ми маємо культуру то в нас є країна. Якщо в нас немає ні того, ні іншого, то нема за що воювати, просто назва чи територія. Ми воюємо в першу чергу, і на нас напали в першу чергу тому, що ми зробили перші кроки до того, щоб Україна відбулась. Мистецтво це один із тих факторів, який не тільки показує країну, це основа країни.

Більше дивіться у відео: