У суботу, 24 лютого, у понад 400 містах світу українці проводять акції, приурочені до другої річниці повномасштабного вторгнення рф в Україну. Заходи пройшли на шести континентах, навіть в Антарктиді.
Про одну з таких акцій повідомила вінницька поетка та художниця Юлія Броварна, виставка творів якої відбувається цими днями у Сербії
Юлія Броварна зазначила, що сербська прем’єр-міністерка на заходах підтримки України сказала, що сподівається на те, що ми якнайшвидше відчуємо мир.
«Але дотульнішими були слова від представників багатьох посольств, які взяли участь в акції: «ви повинні перемогти, ви переможете! Два роки та тисячі жертв знадобилось для того, щоб риторика світової дипломатії була саме такою».
Юлія поділилася власними спогадами, як починалася війна.
«2 роки тому прокинулась, почувши як над нашим будинком пролетіли винищувачі. “Наші – заспокоювала прискорене серцебиття – чужі не встигли б одразу зайти так далеко, значить наші. Є ще трохи часу моїм додивитись сни перед тим як дізнаються, що війна… ” Винищувачі за тим пройшли ще двічі. А тоді я розбудила чоловіка…»
Також вона повідомила, чим і як живуть українці в Белграді.
«Белград. Чекаємо на зупинці на автобус. щоб дістатись до місця початку ходи, до нас звертається жінка:
– вибачте, ви у Піонірскі парк?
– Так, і ви також?)
– Так, я сама з Одеси, але живу тут давно, наша родина українсько-сербська, маю зустрітись із мамою, вона майже не виходить, але вирішила бути обов’язково сьогодні разом з усіма.
Роковини. У кожного своя історія цього дня і всі слухають одне одного як пацієнти з однаковим діагнозом.
Поки їдемо, одеситка розповідає про колег – “вони постійно вибачаються переді мною, бо росіяни. Але тут повно пропутинських. у нас один колега побився з такими, сильно, в кров…”. З-за плеча голос: ви не пересідайте на інший автобус, їдьте на цьому, так до парку зручніше, – чоловік з картонкою-транспорантом. Тоді трохи далі – юна пара з жовто-блакитними стрічками на наплічниках. Свої. Важливо було перебути цей день серед своїх».
– вибачте, ви у Піонірскі парк?
– Так, і ви також?)
– Так, я сама з Одеси, але живу тут давно, наша родина українсько-сербська, маю зустрітись із мамою, вона майже не виходить, але вирішила бути обов’язково сьогодні разом з усіма.
Роковини. У кожного своя історія цього дня і всі слухають одне одного як пацієнти з однаковим діагнозом.
Поки їдемо, одеситка розповідає про колег – “вони постійно вибачаються переді мною, бо росіяни. Але тут повно пропутинських. у нас один колега побився з такими, сильно, в кров…”. З-за плеча голос: ви не пересідайте на інший автобус, їдьте на цьому, так до парку зручніше, – чоловік з картонкою-транспорантом. Тоді трохи далі – юна пара з жовто-блакитними стрічками на наплічниках. Свої. Важливо було перебути цей день серед своїх».
