Вінницький військовий Михайло Козачишин: «Я перестав спілкуватись з усіма знайомими, що ховаються від повістки»

Михайло Козачишин опинився в лавах ЗСУ з перших днів повномасштабного вторгнення. До війни він займався підприємницькою діяльністю. Отримав поранення в бою, але про своє рішення піти захищати Україну не жалкує.

З військовим спілкувалася журналістка видання «Новини Вінниці».

«Мене війна застала в Одесі, я туди приїхав по роботі, привіз вантаж. Розвантажився і поїхав додому, а наступного дня був вже у військкоматі. Я проходив строкову службу, тому напевно довго не думав і прийняв рішення йти в армію, бо однозначно мені б прийшла повістка. Та й взагалі війна, нема чого думати», – розповідає Михайло.

У квітні минулого року Михайло зі своїм батальйоном опинився на Донбасі. Військовий згадує, що були вони як сліпі котенята, не розуміли, що відбувається.

«Мені здається, що за рік в армії все змінилось в кращу сторону. На початку був повний хаос, зараз все не так. Зараз отримуючи повістку хлопці та розподілення мають якесь толкове, навчання, той же медичний огляд. В нас такого не було, зі зрозумілих причин, війна тільки почалась не було часу на розкачку. Умови зараз покращились, а вмотивованих людей більше не стало, на жаль. Але річ у тому, що втрати в нас не малі, хлопців багато загинуло. Я от згадую своїх побратимів, які вони всі різні. Був у нас хлопчина батько-одинак. Людина пішла на фронт, залишила дітей зі своїми батьками, бо потрібно захищати свою землю. Він мав право не йти в армію, бо сам виховував двох діток. На жаль загинув, дуже прикро і боляче згадувати. Тому я не розумію виправдання чоловіків, які просто кажуть, що в них сім’я і вони не підуть. У всіх нас сім’я, діти, дружини та батьки. Мій рідний брат, який не служив в армії витримав тиждень від початку війни та пішов сам у військкомат. Опинився на фронті раніше за мене, я ще у Вінниці проходив навчання, а він вже отримав поранення. Бо нормальний чоловік не буде стояти осторонь, коли таке робиться. Я перестав спілкуватись з усіма знайомими, що ховаються від повістки», – каже військовий.

Про передову Михайло Козачишин згадує зі смутком, бо бачив загибель своїх побратимів. Каже, що страху за себе на «передку» немає, а от за побратимів страшно.

«Там немає страху за своє життя. Точніше спочатку він є, а потім зникає і боїшся лише за життя своїх побратимів. Піч час першого бою у нас були перші втрати, от тоді прийшло розуміння, що це все відбувається насправді. Але я про своє рішення стати на захист держави не жалкую. Це важкий досвід життєвий, але він необхідний для перемоги», – згадує Михайло.

Михайло наразі готується до операції, в результаті поранення ніг хронічна проблема дала про себе знати.

«Під час мінометного обстрілу я сидів у своєму окопі між двох кулеметних гнізд. Чую, що наближується обстріл до мене. Добре, що мій окоп був викопаний мною для стрільби стоячи, а не лежачи, як мені казали. Інакше би я тут не сидів, бо це мене і врятувало. На моїх очах прилетіло товаришу в окоп прямо, а до мого, метр не долетіло. Мене засипало в моєму окопі, сильно контузило й осколок потрапив в ногу. Вивозили з поля бою мене в одному авто з загиблими. Досі моторошно згадувати, але такі реалії війни. Не хочеться, щоб нашим дітям довелось це переживати, тому просто необхідно вибороти перемогу», – розповів Михайло Козачишин.

Розмовляла

Анна Болховітіна.