Різдво – це період, коли у наших серцях і вдома проростає відчуття любові та народжується щось особливе. Це може бути віра або надія. Однозначно, це час, коли, переступаючи поріг нового року, ми переосмислюємо минулий і задумуємося про майбутнє. Ми мріємо виправити щось і, можливо, нарешті здійснити довгоочікувані плани. Різдво – це час, коли ми стаємо чудотворцями, подібними до святого Миколая, для когось, чи зустрічаємо тих, хто робить дива навколо нас.
Микола Гоголь, “Ніч перед Різдвом”
Микола Гоголь не вигадував – він оживляв своїх героїв та героїнь, вкладаючи в них частинку таємничої та тривожної України свого дитинства. Збірка “Вечори на хуторі біля Диканьки” представляє собою добре відомі історії про Сорочинський ярмарок, загублену грамоту і, звісно, ніч перед Різдвом. У повісті “Майська ніч, або Утоплена” Гоголь зацікавлено запитує: “А чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Погляньте на неї… Божественна ніч! Чарівна ніч!”. Тільки в одній з таких українських ночей можливо все: вкрасти місяць із неба, або опинитися у мішку з вугіллям. Персонажі повісті “Ніч перед Різдвом” ідентичні персонажам низького рівня традиційної української вертепної драми – і чорт, і відьма, і запорожець, і хор колядників.
Чарльз Дікенс, “Різдвяна пісня у прозі. Святкова повість із Духами”
Багато з нас вперше знайомилися з цією повістю ще в школі, але вона варта того, щоби знову звернутися до неї в дорослому віці. Причина у тому, що в тексті присутній глибокий психологізм та захопливі історичні реалії Англії ХІХ століття. Твір є відповіддю Чарльза Дікенса на гострі соціальні проблеми свого часу, такі як безграмотність та дитяча праця, що виникали на тлі індустріальної революції.
Упродовж п’яти розділів різдвяної повісті холодний і скнара лондонський підприємець Ебенезер Скрудж проймає трансформацію. Його характер, який раніше відзначався байдужістю та жорстокістю, змінюється. Бездушний банкір, який, здавалося, мав би провести святвечір в своєму офісі, зіпсовуючи свято для всіх навколо, отримує унікальний шанс на виправлення. Це відбувається завдяки зустрічі із духами Різдва — минулого, теперішнього і майбутнього. Скрудж отримує нагоду побачити себе з іншого боку та, можливо, нарешті виправити свої помилки.
О. Генрі, “Дари волхвів”
Схоже, що Делла та Джим, як закохані, намагалися передати радість одне одному, подаровуючи те, що було для них найбажанішим. У Делли були довгі волосся, і її мрією було мати гребінець, за допомогою якого вона могла би зачісати своє волосся. З іншого боку, у Джіма був годинник, і йому не вистачало лише ланцюжка для нього. Ця історія О. Генрі, що пройшла через століття, нагадує нам про важливі цінності відданості, взаємопідтримки та самопожертви, коли для того, щоб зробити подарунок коханій людині, треба пожертвувати щось важливе власне. Це канонічна передріздвяна комічна і, в той же час, трошки гірка оповідь, що вражає своєю короткістю та теплотою.
Михайло Коцюбинський, “Тіні забутих предків”
Коли Сергій Параджанов приїхав, щоб зняти свою культову кінокартину в українських Карпатах, для нього була важлива неперервна традиція, яка простягалася на кілька століть у глибині української культури. Збереження цієї традиції у місті після заборон і репресій Москви ставало ще більш викликливим завданням. Аналогічно тому, як Параджанов у 1960-х роках, за сімдесят років до того, великі постаті українського мистецтва та важливі політичні діячі вирушали до гуцульської Криворівні. Вони не лише займались інтелектуальною роботою, а й фіксували історії та традиції гуцулів. Поети Іван Франко, Михайло Грушевський, Леся Українка, серед них і Михайло Коцюбинський, який створив іконічну історію любові Івана та Марічки, де важливу роль відіграє непереборна сила.
Василь Стус “Вертеп”
Не завжди різдвяні історії приносять радість. Січень 1972 року. У Львові збирається товариство письменників, художників, істориків, журналістів. Вони роблять спільні фото, виконують різдвяні пісні, переодягаються у персонажів вертепу — українського різдвяного театру, що має свої корені у бароко. Культура зберігає свою силу навіть під час окупації, і Львів, де радянська влада панує на 20 років менше, стає певним пристановищем для інтелектуальних еліт. Людей з цього фото арештуватимуть менше, ніж за місяць, але ця операція КГБ отримає неформальну назву “Арештована коляда”.
