“Росіяни залякують голодом, але у нас буде хліб і до хліба”, – впевнений голова ГО “Ми-вінничани”, доктор економічних наук Валерій Коровій. Про продовольчу безпеку, воєнний стан, зовнішні загрози, систему регіонального управління під час війни та допомогу ЗСУ та післявоєнний політичний йдеться в інтерв’ю, яке оприлюднили на сторінці ГО «Ми-вінничани» у Фейсбуці.
-У лютому минулого року ви запевняли, що повномасштабного вторгнення не буде, але це сталося. Які ще очікування за цей рік не виправдалися, а що, навпаки, відбулося попри важкі обставини?
-Я дійсно був впевнений, що прямої військової агресії не буде. Виходив з того, що будь-які військові дії – це, перш за все, математика. Усі розрахунки показували на те, що агресія розглядалася виключно як авантюра. Лише не врахував одного, що путін і вся країна-агресор у своїх далекоглядних планах покладалися на фальшиві розвіддані «п’ятої колони». Вони розраховували, що їх будуть зустрічати з хлібом і сіллю. Але переломний момент і базове усвідомлення відбулося уже в перший день війни, коли ЗСУ почали давати відсіч. Наша авіація чинила нереальний опір, пілоти відчайдушно спрямовували літаки просто на ворожі колони. А в Гостомелі бій ворогу давали хлопчики-строковики. ТРО Києва усіма силами та засобами відбивала столицю. Якраз перші дні війни показали незламність духу українців, а от багато політиків просто замовчали… Прості українці повірили у спроможність бути господарями у власній країні та бути незалежними. Це був базовий суспільний настрій, який об’єднав країну. У перші дні дуже позитивну та принципову роль зіграв президент України. Попри будь-які власні вподобання або, навпаки, невподобання, але президент повівся як лідер країни. На сьогодні ситуація дуже непроста, у людей психологічний стан поєднується з періодом початку війни, але ми повинні вірити у ЗСУ та у власну спроможність рухати країну вперед.
– Зараз активізувалися дискусії, чи потрібно скасовувати воєнний стан у тилових регіонах, щоб розвивалась економіка, як ви вважаєте?
– Мова йде не просто про воєнний стан, а про впровадження в Україні правового режиму стану, що накладає свої відбитки на всі складові життя, у тому числі це й перебудова економіки на військові рейки. Це великий комплекс питань, пов’язаний із розміщенням державних замовлень для потреб ЗСУ: державні закупівлі, бюджетна політика, тому що в умовах правового режиму військового стану відходять на задній план ті вимоги, які раніше ставились до бюджету. Якби не було введено правовий режим військового стану, для Національного банку не було б юридичних підстав докуповувати урядові облігації. Це великий комплекс питань, який регламентує життєдіяльність країни в умовах війни. І я поки не бачу передумов для послаблення правового режиму військового стану.
Якщо складуться певні умови для локалізації конфлікту, то цілком очевидно, що, можливо, цей режим пом’якшиться на якійсь частині територій.
– А на Вінниччині, як прикордонній території, будуть залишатись зовнішні загрози?
-У мене є своє бачення, яке, можливо, буде різнитись з поглядами державних інституцій, але за тією інформацією, яку я мав на посаді голови обласної адміністрації, не бачу факторів, які б могли створювати військову загрозу з боку Придністров’я. Ми у 2014 році також розглядали диверсійні групи як загрозу, дестабілізацію суспільно-політичної ситуації, але, за мірками проведення військових операцій, там немає потужних угруповань, які б загрожувати активними наступальними діями в напрямку Вінницької або Одеської областей.
– Ви були головою Вінницької облдержадміністрації на початку цієї війни, потім депутатом. Тоді депутати та чиновники виїжджали за кордон, працювали онлайн, як дехто зараз?
– На сьогодні ми можемо ствердно говорити, що пожинаємо плоди того, що одна система регіонального управління була зруйнована, а інша так і не була відбудована. Знову ж таки, як колишній голова обласної адміністрації, можу сказати, що та система, яка працювала в той час, показала свою дієздатність саме в умовах стану війни. Вона давала можливість оперативно приймати рішення, займатися питаннями мобілізації, демобілізації, роботи з військовими. Я її не ідеалізую, але вона ритмічно та ефективно працювала, ми відновили систему військових комісаріатів у кожному районному центрі. Вінницька область з 2014 року – єдина область України, яка виконала завдання по шести хвилях мобілізації.
А теперішнє хаотичне формування нової системи регіонального управління пов’язано з незрозумілими статусами районів, системою 63 громад через відсутність інституту префектів, тобто не створені були сили противаг діяльності органів місцевого самоврядування. Дуже багато проблем розв’язувались громадами самостійно, зокрема з тимчасово переміщеними людьми, матеріальним забезпеченням ТРО. Перехідний період між системами відіграв негативну роль, тому я можу ствердно говорити, що обов’язково потрібно вводити в дію інститут префектів на регіональному рівні з відповідними контрольними функціями, посиленням ролі контрольних функцій органів виконавчої влади на місцевому рівні.
– На Вінниччині яскрава ситуація, коли чи не у кожного політика свій благодійний фонд, хоча волонтерить увесь народ. Це так зараз закладається основа під вибори?
– Так, бачимо, що всі вкладаються у загальну перемогу, але хтось все надбання забере під себе. І в людей на цей рахунок абсолютно зворотна реакція, цьому ніхто не буде аплодувати. Бо в умовах війни в Україні одна політична партія – український народ. Подобається нам чи ні, в умовах війни є принцип «єдиноначальника». Обласна військова адміністрація уповноважена приймати відповідні управлінські рішення, незалежно від того, хто її очолює.
Минулого тижня був у різних містах Вінницької області. Коли спілкуєшся з простими людьми, вони якраз ці питання запитують. В окремих випадках дуже боляче, коли надходить інформація про нечесних людей, які мають здобутки на волонтерській діяльності, тобто заробляють на цьому. Для мене було показово, коли розпочалася війна – в Стрижавці прийшла жінка на милицях та віддала на потреби ЗСУ гроші, які збирала на смерть. У нас 90 % людей займаються волонтерською діяльністю і більшість збирають гроші та допомагають, не афішуючи. Тому велика кількість людей негативно ставиться до волонтерської діяльності заради реклами, особливо якщо це представники влади.
За час війни дуже багато політичного, що було в Україні, просто знеціниться або обнулиться. Є відчуття великої ймовірності, що після війни ми будемо мати одночасні вибори як до Верховної Ради України, так і до органів місцевого самоврядування. Потрібно буде перезавантажити систему органів місцевого самоврядування та підвести нову модель на основі впровадження інституту префекта, який забезпечить питання контролю і балансування інтересів органів місцевого самоврядування і держави в цілому.
– Росіяни залякують, що Україну чекає голод, бо посівна під загрозою, це так? Які перспективи в аграрної Вінниччини?
– Минулий рік – найбільш важкий і драматичний для аграріїв Вінниччини за останні 20 років. Окрім війни, на нього вплинула ще низка інших факторів: страшна посуха, яка була на півдні Вінницької області, втрата ринків збуту, зростання цін на паливо. Вінниччина зібрала 4 мільйони тонн зернових. Для порівняння: у 2021-му це було 6,5 мільйона. На сьогодні ця турбулентність продовжується, спілкуюся з аграріями та не помічаю у них песимістичних думок. Вони пішли шляхом більш жорсткої оптимізації структури своїх посівів – соняшнику, кукурудзи. Менше сіють пшениці. У Томашпільській та Піщанській громадах почали більше сіяти буряку, що не може не радувати. Нещодавно мав розмову з науковцями, які мене запевнили в тому, що нині посіви, які були зроблені минулого року, у дуже задовільному стані. Є волога, є всі передумови для проведення успішної посівної компанії. Можливо, будуть менше вносити азотних мінеральних добрив, що, цілком очевидно, вплине на зменшення урожайності. Але знову ж таки, аграрії досить оптимістично і з надією дивляться у новий 2023 рік. Ми будемо з хлібом і в нас буде до хліба!
