Богдан Коваль із Маріуполя – лауреат багатьох Всеукраїнських конкурсів для незрячих людей, поет, автор пісень і їхній виконавець. Його композиції “Україно моя”, “Життя прекрасне” сповнені ліризму і любові до України. У пісні про Маріуполь незрячий митець згадав своє життя у рідному місті: “Дай я зігрію в долонях серце твоє – місто квітуче, якого нема, вже нема…”.
Про це повідомили у пресслужбі Вінницької обласної організації УТОС.
Цю композицію разом з іншими власними творами Богдан Коваль презентував на базі вінницького підприємства Українського товариства сліпих. Там відбулась творча зустріч митця, який нині мешкає у нашому місті, із вінничанами з вадами зору. Серед них були керівник підприємства незрячих Костянтин Ільницький, в.о. голови обласної організації УТОС Микола Ливицький, а також усі охочі із вадами зору і працівники підприємства незрячих.
Богдан Коваль розповів, що на початку широкомасштабного вторгнення Росії не поспішав виїздити із Маріуполя. Бо не вірив, що стануться настільки жахливі події, масові вбивства мирних людей. Лише допускав, що може бути щось схоже на бойові дії у 2014 році.
Він також спростував міф російської пропаганди, що «азовці» та інші захисники України стріляли у мирних маріупольців. Богдан щиро подякував нашим воїнам, що вони три місяці відчайдушно захищали місто та його мешканців.
Співак розповів, що одразу евакуюватися в Україну не зміг. Спочатку виїхав до так званої ДНР, потім до окупованого Бердянську (там три тижні в переповненому спортзалі ночував на матах). І лише через місяць, із четвертої спроби, зміг добратися до Запоріжжя.
Митець розповів, що у 1992 році втратив зір, після чого почав писати вірші, пісні , музику. Так і почалася творча діяльність Богдана Коваля.
Митець вже випустив альбом із власними піснями, видав книгу із віршами та текстами пісень. Багато років успішно бере участь у міських конкурсах і фестивалях. Останнім часом виступав у художній самодіяльності, працював акомпаніатором у фольклорному ансамблі «Веснянка» на базі УТОС Маріуполя.
