• Як повномасштабна війна вплинула на економіку, сільське господарство, соціальну галузь?
• Що чекає на соціально незахищені верстви населення? Чого очікувати у році прийдешньому?
• З чим залишає нас рік 2022?
Про це у інтерв’ю розповів Валерій Коровій – голова ГО «Ми – вінничани», почесний президент Вінницького бізнес-клубу, доктор економічних наук, колишній голова Вінницької облдержадміністрації.
Як вплинув воєнний 2022 рік на економіку, якщо порівнювати з попереднім, не менш складним, ковідним роком?
– Якщо мова йде про економіку, то в цьому рік був схожий на те, що переживав кожен із нас. На першому етапі – це повне нерозуміння того, що відбувається, потім йшов процес певної адаптації, і на сьогодні, попри всю проблематику, пов’язану з обстрілами енергетичної інфраструктури, оскільки я тісно співпрацюю з бізнесом, бо є почесним президентом Вінницького бізнес-клубу, я можу з обережним оптимізмом говорити про те, що бізнес адаптувався. Попри все, і є позитивне бачення майбутнього. Це дуже важливо.
Я буквально нещодавно був у Могилів-Подільському, і був на кондитерській фабриці. І керівництво мені розказує:на початку війни було незрозуміле відчуття: що робити з продукцією, адже вона швидко псується?.. І моментально було прийнято рішення про те, щоб усі ці торти, які були по магазинах, просто роздавались людям, як гуманітарна допомога. І це стосується великої кількості підприємств, які роздавали свою продукцію, на фоні руйнування економічних зв’язків і невпевненості в перші дні.
Ми, як громадське об’єднання «Ми – Вінничани» зараз досить тісно контактуємо з благодійним фондом «МХП-Громаді». І компанія, яка вклала значні ресурси на південно-східній частині нашої області, за цей період вони надали допомоги і збройним силам, і тимчасово переміщеним особам, і соціальним об’єктам на майже один мільярд гривень.
І таких компаній є дуже багато. І у Вінницькій області зокрема.
Наприклад, компанія «Аграна-Фрут» зберігала на прохання Вінницької міськради матеріальний резерв, компанія «Альфа-Профіль» зварювала протитанкові щипи, які використовувалися на блок-постах, «Плазматек» поставляв продукцію, щоб надати допомогу комунальним службам. Завод «Маяк» надавав допомогу обігрівачами, ВАТ «Брацлав», як промислове підприємство, надавало допомогу збройним силам. Це стосувалося пересувних транспортних засобів. Я вже не говорю про підприємства харчової промисловості, які надавали допомогу пунктам переселенців. Це був такий перший етап.
Потім був етап певної адаптації. Зараз, хоча Держкомітет статистики не оприлюднює повні статистичні зведення, є така практика під час війни, але є опитування, які свідчать про зростання позитивних настроїв суб’єктів промисловості. Вони по мірі адаптації, стали більш впевнено дивитися у завтрашній день.
Цілком очевидно, що обстріли вплинули негативно на настрої людей і бізнесу, але разом з тим, так само, як люди адаптовуються до відключень світла і холодів, так і бізнес, з вірою у Збройні Сили України, і в український народ, адаптовується та більш оптимістично дивиться у завтрашній день.
Нещодавно була заява про те, що перебої з енергопостачанням будуть до березня, то наскільки це критично може вплинути на розвиток промисловості? І взагалі, чи можна зараз говорити про розвиток, в умовах повномасштабної війни, і чого очікувати підприємцям в наступному році, чи у найближчому майбутньому?
– Цілком очевидно, що ситуація непроста. Є цілий ряд прикладів, коли особливо після обстрілів 23 листопада був перерваний технологічний цикл. Зупинився цілий ряд підприємств, і усе те, що було в технологічному процесі, особливо, коли мова йде про харчову промисловість, прийшло в той стан, що цю продукцію не можна було використовувати. Але знову ж таки, підприємства переходять на роботу в нічний час, коли краще енергопостачання. Цілий ряд наших великих промислових підприємств, які забезпечують економічний кістяк нашої області, вони придбали потужні генератори. Це з точки зору собівартості – удорожчання продукції, але це дає можливість забезпечити технологічний процес.
Повірте, я дуже багато їжджу по Вінницькій області, і бачу, що підприємці не опустили руки. Вони не розказують: «щось воно не так», а купують генератори, інколи дуже потужні, по 2 мегавата. Ті ж, які мають безперервні цикли виробництва, забезпечують енергією холодильне обладнання, забезпечують нічний цикл виробництва. Оптимізують технологічні процеси, одним словом, працюють.
Що мене дуже тішить, це те, що я бачу, що попри усі ці негаразди, ніхто не скулить, ніхто не жаліється на життя, всі розуміють, що це ціна тієї свободи, яку повинен пронести український народ, у цій важкій війї, і підтримати Збройні сили.
Тобто: адаптуємося, віримо і рухаємося в завтрашній день.
Вінниччина – регіон де розвинене сільське господарство. Ми – аграрна область. Якщо аналізувати ситуацію на Вінниччині у 2022 році, то сільське господарство втрутилася не тільки війна, а й погода. А яким видався рік для аграріїв? І чого очікувати у році наступному?
– Як на мене, за останні 20 років це – найважчий рік. Тут наклалася низка факторів. Це й так званий «післяковідний синдром». В наслідок якого ми імпортували велику інфляцію на енергоносії. Можете уявити, що два роки у США, Китаї, Європі всі нічого не робили, а працівникам платили гроші, а коли стало питання відновлювати роботу, то Федеральний резерв, або Центробанк ЄС, або центральні банки Великобританії, Китаю пішли шляхом підвищення облікових ставок, щоб ті гроші, які вони вкидали, забрати назад в банки. Цілком очевидно, що за таких умов це потягнуло підприємства почали «тікати» в американський долар, в енергетичні та продовольчі опціони. Це потягнуло за собою інфляцію витрат, яку ми відчули восени минулого року. Тоді вартість селітри, наприклад, пестицидів, гербіцидів під посівну кампанію озимих, зросла в рази. Це був перший дзвіночок.
Другий очевидний фактор – фактор війни, який став для Вінницької області повну руйнацію логістики, пов’язаної зі збутом продукції. Це був шок, тому що, абсолютна більшість сільськогосподарський товаровиробників будували елеватори, для того, щоб зберігати зерно, а в лютому-квітні продукцію вигідно реалізувати. А потім знову вкласти фінансові ресурси у виробництво. І от все рухнуло. Щоб ви розуміли порядок цифр такий: якщо порівняти березень 2021 року до березня 2022 року, то експорт зерна з України впав у сім разів. Ми продавали в середньому 7 мільйонів тонн, а в березні вийшло 90 тисяч тонн, і в першу чергу страждали невеликі виробники. Вони не продавали своєї продукції на експорт безпосередньо, не мали власних логістичних схем. До того ж, вартість логістики зросла в рази.
Це обумовило третю групу причин, які пов’язані з тим, що велика кількість підприємств не мали обігових коштів на те, щоб забезпечити нормальний технологічний цикл. Внести достатню кількість добрив тощо.
Ну і зрозуміло, четверта група ризиків – надзвичайно погані погодні умови. Пам’ятаєте, у нас фактично як такої весни не було, холоди одразу змінилися спекою, потім почалася посуха. Це дуже несприятливі умови для сільського господарства. У нас, наприклад у Вінницькій області постраждали південні райони, серед них Крижопіль, Могилів-Подільський, Ямпіль, Шаргород, аж до Тиврова і Жмеринки.
Але попри ці несприятливі фактори, я б хотів зазначити, що в цьому році Вінницька область є знову лідером по валовому виробництву зерна. За останньою статистикою, на 1 грудня, вал становив 3,7 мільйона тонн. Так, це не ті 6,5 мільйонів тонн, які були у попередньому році.
Їдучи областю, на початок грудня можна було побачити кукурудзу на полях. Тільки не лякайтесь, зараз є такий технологічний прийом, коли настають морози, вони висушують кукурудзу, це також економія на енергоресурсах. Тому я думаю, що остаточно Вінниччина матиме 4-4,2 мільйона тонн зерна. Це дасть можливість забезпечити кормову базу, продовольчу безпеку, дамо ритмічну роботу переробній галузі.
До речі, я підняв статистику виконання місцевих бюджетів, і побачив, що так звана четверта група єдиного податку, яку сплачують сільгоспвиробники, хоча й зменшилася на два відсотки, але це непогано з огляду на ситуацію. І я хотів би подякувати всім представникам аграрного бізнесу, від великого д малого, за впевненість в тому, що і у цій сфері все буде нормально. Ми й це пройдемо, і станемо сильнішими.
Як ви можете охарактеризувати економіку Вінницької області у 2022 році? Які перспективи можете окреслити?
– В цілому ми вже цієї теми торкнулися. Наголошую: це період від абсолютного хаосу в частині логістичних ланцюжків, збуту продукції, нерозуміння ситуації. Потім – період певної стабілізації, яка відбулась у серпні-вересні. І нарешті, третя фаза – період визначення перспектив, погляду в завтрашній день. У цьому періоді ми зараз знаходимося.
Ви знаєте, мені дехто каже, що я дуже великий оптиміст. Проте, я інколи кажу такі речі, які далекі від оптимізму. Але я можу сказати, як людина, яка займалася залученням інвестицій, розвитком економіки Вінницької області з початку 2000 років, і можу стверджувати: ми переживаємо унікальний час, і є всі підстави для оптимізму. Чому? А тому, що все що ми робили раніше, виходило як говорив Плющ, колишній голова Верховної Ради. Мовляв, ми щось хочемо зробити, а виходить, як завжди.
І в цьому була якась недовіра до власної спроможності України, або того ж бізнесу, бути успішним. Таке було відчуття якоїсь другосортності.
Сьогоднішні події, драматичні події, війна, але дивлячись на ЗСУ, на гуртування українського народу, вселяють впевненість.
Ви зверніть увагу, більшість політиків познімали навіть якісь політичні лозунги, і всі об’єдналися навколо однієї ідеї. У тому числі і військово-політичне керівництво України. Це говорить про те, що ми можемо об’єднуватися, коли це потрібно. І дуже важливо є власне те, що ми повірили у власну спроможність зберегти країну, розвивати її. Ми побачили велич країни, ми довірилися тому, що відбувається. І цей фактор довіри він і є домінуючим чинником, який буде впливати на розвиток бізнесу у найближчі повоєнні роки.
Коли я говорю про те, що Україну чекає економічний бум, у повоєнний час, то це не просто слова. Це відчуття тої реальності, що ми маємо колосальний потенціал. Це і людський потенціал, і ресурсний. Але ми його не могли розвивати в силу того, що державним інституціям не вдавалося привити віру у власну спроможність розвивати країну.
Зрозуміло, що дуже багато залежить від інших факторів. Від підтримки наших західних партнерів. Але я дивлюся через призму базових стратегічних речей, в перспективу найближчих трьох, п’яти, десяти років.
І нарешті, болюче питання для багатьох. Воно стосується платоспроможності людей, бо більшість вінничан не слідкує за глобальними процесами в економіці, а орієнтується на власні фінансові спроможності. Але є особлива категорія – малозабезпечені верстви населення. Чого в наступному році очікувати пенсіонерам, соціально вразливим верствам, бюджетникам, зрештою?…
– Я думаю, що кожен з нас в принципі розуміє глибину проблем. Тому що навіть до війни, базовою проблемою українського суспільства була дуже велика прірва між багатими і бідними людьми. І це не була тільки соціальна проблема, а й економічна проблема розшарування.
Не секрет, що 30 відсотків населення оцінювали свій стан, як такий, що потребує соціальної підтримки з боку держави.
Я не хочу говорити пафосні слова, але я заходжу в супермаркет щось купити, і я бачу пенсіонерів, які купують тільки один батон, і більше нічого. Або один бурячок, або одну морквину…І це реалії. Цілком очевидно, що війна негативно впливає і поглиблює соціальний зріз людей.
Я бачив недавнє опитування, яке проводив НБУ, і там лише менше 10 відсотків людей сказали, що їхній фінансовий стан не погіршився. Тобто, війна торкається кожного. І вона дуже боляче торкається найвразливіших категорій, тих самих 30 відсотків людей. Тому цій частині дуже багато залежить в першу чергу від соціальної політики держави. Це перше. Ну і дій та компетенції місцевої влади. Це стосується адресної допомоги.
А коли ми говоримо про гуманітарну допомогу, то треба конкретизувати, що її дуже гостро потребує саме ця категорія людей. І тут потрібна активна позиція соціальних служб на рівні громад.
Коли ж ми говоримо про економічний фактор, то зрозуміло, що економіка не може одночасно за місяць-два розвернутися у такий спосіб, щоб вирішити це питання. Але коли ми дивимося на прогнози, то очевидно, що по мірі пожвавлення ділової активності, будуть з’являтися нові робочі місця, буде підвищуватися зарплата, і по мірі того будуть вирішуватися соціальні проблеми.
Проте, ми повинні розуміти що це не питання сьогоднішнього дня. І не питання навіть завтрашнього. Ми повинні пройти цю дуже важку зиму, і не раніше весни побачимо пожвавлення ділової активності. Це березень-квітень місяць, особливо у Вінницькій області, на яку впливає аграрний сектор. І давайте говорити відверто: дуже багато людей живе з того, що вони щось виростять, якусь курочку, якесь поросятко.
Але зараз нам всім треба триматися до купи, допомагати один одному. І вірити, вірити і ще раз вірити!
