“Народилась Людмила Філінська у с. Лаврівка Вінницької області. Із самого дитинства важко працювала та доглядала за меншими братами. Можливо, що саме це загартувало характер майбутньої народної майстрині та надало можливість йти до своєї мети – творити. Ще в дитячі роки зачарував Людмилу Леонідівну дивовижний світ українського мистецтва. Вишивати навчилась від мами та бабусі. А далі були пошуки у книгах та самостійні спроби (роботи з паперу, фольги, бісеру, пластиліну, Димківська керамічна іграшка), навчання у Дубнівському педагогічному училищі, робота вихователем”, – розповідають мистецтвознавці.
У 1986 році доля подарувала майстрині зустріч із Олексієм Григоровичем Луцишиним. Відомий гончар посміювався з тендітної жінки: «Яка глина? Та це у вас минеться». Він не знав, що його майбутня учениця має твердий, мов камінь, характер та незламну силу волі. Пані Людмила сміливо пройшла усі випробування вчителя. І закрутився гончарний круг, і виник творчий тандем майстра та учениці, вміння якої росли з кожним днем.
Згодом із групою однодумців Людмила Філінська створила музей народного мистецтва для дітей, працювала викладачем кераміки у приватній вінницькій школі «Аїст», проводила численні майстер-класи. Людмила Філінська – учасниця різноманітних форумів і свят, виставок, пленерів, конференцій. І – саме головне! – вона знайшла людей, яким змогла передати свої знання (Вікторії Ніколаєвій та багатьом іншим).
Творячи глиняне диво, Людмила Леонідівна, поєднавши ажурність витинанки і глиняну іграшку, винайшла нову техніку виготовлення керамічних писанок та пташечок — філігрань. Нині майстриня створює традиційну «живу» писанку, керамічну писанку, глиняну іграшку, витинанки, але робота з глиною займає провідне місце у її творчості.
