До 24 лютого минулого року він був митцем, вільним художником-абстракціоністом, писав картини, будував плани та оформлював будинки доволі грошовитих вінничан і не тільки, також працював у міськраді. Але один ранок розвернув життя Влада Головащенко на 360 градусів. Тепер він волонтер, допомагає бойовим медикам.
Як для тебе почалась війна?
«Ранок 24 лютого почався для мене дуже типово. Я прокинувся і поїхав на роботу. Не мав звички читати новини зранку, тому і не знав, що почалась війна. В трамваї люди дивно перешіптувались, але я не придав тому значення. Вже як прийшов на роботу дізнався, що війна почалась. Нас відправили додому всіх».
Як вирішив податись у волонтери?
«Мій тато військовий на пенсії. Він казав, що буде війна, але звичайно не хотілось в це вірити. Батько заздалегідь підготував наш заміський будинок, щоб перевезти сім’ю туди. Але знаходиться будинок біля аеропорту, тому ми вирішили залишитись в місті. Знадобилось дві години, щоб прийняти ситуацію, розібрати тривожну валізку, бо я вдома! Тікати нікуди не збираюсь. Я повинен бути корисним. Тому подавця в центр Квадрат. Тоді там був типу волонтерський центр. Все було не організовано. Люди несли все туди від амуніції до закруток домашніх. Ніякого впорядкування, звітності, повний хаос».
Яким чином вдалося організувати процес робочий у волонтерському центрі?
«В якийсь момент я встав і запропонував людям, які на той час знаходились в центрі взяти на себе керування процесом. Виявилось, що всі не проти, а тільки за. Людям необхідно насправді, щоб хтось був відповідальним. Тоді процес буде злагодженим. Ось так і запрацював наш логістичний процес. Коли кожен знає що йому робити, викристалізовується ідеальна система. Працювали щодня, злагоджено як один механізм. В мене був постійний штат людей, за них я ніс відповідальність. Ми мали звітність і це було дуже круто».
Зараз твоя волонтерська діяльність дещо змінилась?
«Зараз я військовий волонтер. Сам займаюсь допомогою військовим медичним службам рот, бригад, підрозділів. Намагаюсь закрити їх медичні потреби власними силами та силами тих, хто мені допомагає. Це працює як великий мурашник. Я знаю як це робити, маю напрацьовані механізми».
Як відбувається процес твій робочий?
«На сьогодні я вже потрошки повертаюсь до своєї творчості, пишу картини на замовлення. В принципі я і не припиняв, але зараз це суміщаю з волонтерською діяльність. Стабільно 30% від вартості моєї картини віддаю на ЗСУ. Це вже залізне правило, бо інакше як? Ніяк! У мене є приміщення невеличке, це такий собі умовний склад медицини. Там знаходяться заготовки для військових аптечок. Військово-тактичні аптечки – це зараз основний напрямок, який я беру в роботу».
Чому саме аптечки? На них найбільший запит?
«Військово-тактична аптечка, яка правильно укомплектована може врятувати не одне життя в умовах бою. Я стикнувся з тим, що ця потреба не закривається. Скільки б їх не було, їх завжди мало. Адже аптечки швидко витрачаються. Буває так, що військові дзвонять і кажуть, що аптечки закінчились і вони не знають коли прийде нове забезпечення».
В тебе зазвичай в наявності на складі все є?
«Буває є, а буває і нема. Я дивлюсь список необхідного по запиту, розумію, що в мене в наявності є, а якщо чогось немає швиденько роблю збір у Фейсбуці. Пишу: «Хто не пив сьогодні каву?». І хтось реально не п’є каву, скидає донати і я купую все чого не вистачає. Це такий девіз, який мені дуже подобається і він дійсно працює. Зазвичай це такий специфічний такмед, який на деревах не росте і його не так просто знайти. Але за рік я вже обріс зв’язками постачальників, вони мені вже як рідні. Завжди дуже швидко реагують. Стільки ситуацій вже різних було і все закінчилось успіхом. Комплектую військово-тактичні аптечки я разом з лікарями».
У тебе були думки піти в ЗСУ, коли почалась війна?
«Я був в територіальній обороні. З самого початку вторгнення був дуже такий гострий період, ми по суті готувались до того, що от зараз Житомирщину візьмуть і все, далі ми. Тому звісно хотілось захистити своє місто. Ми готувались до вуличних боїв, проходили тактичні навчання. Тобто це був такий марафон, коли я не проходжу навчання в ТРО, я займаюсь волонтерством. Вже і не пам’ятаю, коли цей період закінчено було. Вже коли стало зрозуміло, що небезпека наступу на Вінницю минула з територіальної оборони я пішов. Спілкуючись з військовими зрозумів, що можу бути більш корисним для них, якщо займатимусь забезпеченням, волонтерською діяльністю. Але звісно, що на обліку у військкоматі стою. Ховатись не буду».
Якщо війна триватиме ще не один рік чи готовий ти робити свою справу далі?
«Звичайно, буду робити це стільки скільки необхідно. Я це можу і вмію. Звичайно суміщатиму волонтерську діяльність зі своєю творчістю. Але війна триває, те що ми тут у Вінниці більш захищені це не означає, що все скінчилось».
Анна Болховітіна
