“На жаль, існує лише єдине фото Євшана як офіцера цісарсько-королівського війська Австро-Угорщини, зроблене під час Першої світової війни. Але «оживити» образ молодого 30-річного митця вже традиційно нам допоміг Орленов Артур – відомий портретист і баталіст, головний художник студії Українського батального мистецтва”, – згадують історики.
“Погане фото, але воно є. І як добитись схожості? У таких випадках простіше, коли фото взагалі немає. Оригінальне фото багато разів ретушували, тому майже пропав образ Євшана, залишилися тільки загальні риси. Вочевидь, він був світлим брюнетом, і майже точно у нього були світлі очі, хоч і на фото він здається чорнявим через ретуш. Волосся було злегка кучерявим, з типовою зачіскою того часу”, – поділився враженнями автор малюнку.
Риси Федюшки-Євшана згадують у своїх спогадах його сучасники: Ю. Шкрумеляк у праці «Поїзд мерців» пише про «…характеристичну голову, енерґічні уста, бистрі, ясні, проникливі очі, високе, мудре чоло…», а П. Петренко у своїй статті до 25-х рокових публіциста згадує про «…сухорляве лице з виступаючим виском і рудою борідкою, тонкі стиснені вуста з закраскою трагізму й іронії».
.Микола Євшан на портреті одягнений у однострій старшини Галицької Армії захисного кольору. Про його військове звання поручника свідчать петлиці на комірі (так звані «зубчатки») та золоті пружки на рукавах. Темно-синій колір петлиць свідчить про його піхотне минуле у лавах австрійського та українського війська.
Після важкого поранення Федюшка був задіяний лише у канцелярській роботі та очолював у Вінниці архівний відділ Начальної Команди Галицької Армії (НКГА).
У руці, на якій одягнений характерний для тієї доби годинник, він тримає австрійську офіцерську шаблю зразка 1861 р., прикрашену темляком із зображенням золотого левика, що спинається на скелю – давній герб Галичини.
На фоні Миколи Євшана зображений колаж споруд Вінницького Замостя – Кримські казарми з їх виразною цегляною фактурністю.
У одному із таких приміщень, перетвореному на тифозний шпиталь, закінчив свій земний шлях видатний критик 23 листопада 1919 р.
Поміж казармами – силует полкової церкви Петра і Павла, спорудженої наприкінці ХІХ століття для гарнізону російського війська. На жаль, храм був знищений радянською владою у міжвоєнний час.
