Йому було лише 23. Позивний «Максон». З дитинства — впертий, яскравий, лідер. Він поспішав жити, приймати рішення, діяти. І саме з таким серцем — палким, безстрашним — пішов боронити країну. Він прагнув служити в легендарному «Азові» та домігся цього. Він не уявляв себе поза війною, бо знав: якщо не він — то хто?
Повну історію оборонця повідомили на сайті «Книга Героїв»!
Максим Олексюк загинув у 7 червня 2019 року. Указом Президента України його посмертно нагородили орденом «За мужність».
Сьогодні його ім’я викарбуване на меморіальній дошці, на стіні будинку культури у Козятині — великий мурал з його обличчям. Так пам’ять про нього живе. А разом із нею — і наша вдячність.
Максим народився 23 листопада 1995 року в Калинівці Вінницької області. Коли хлопчик був у другому класі, родина переїхала жити в Козятин. З самого дитинства Максим був особливим. Впертий, активний, енергійний, лідер серед однолітків. Його мама, Інна Фоміна, пригадує: дитинство сина було «шабушне», він часто був неслухняним, але водночас дуже добрим та рішучим.
У липні 2016 року Максим отримав повістку на строкову службу. Не ховався, не вагався — пішов служити. Вісім місяців по тому хлопець підписав контракт. Хоча мама спочатку не підтримувала це рішення, він попросив її просто сказати: «Я згодна».
Через деякий час Максим попросився у полк «Азов».
Максим Олексюк на позивний «Максон» пройшов надскладний відбір і восени 2017 року став бійцем легендарного «Азову». Був сержантом, служив на посаді стрільця 3-го відділення 1-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов».
Максим загинув 7 червня внаслідок артилерійського обстрілу на позиціях поблизу селища Новолуганське Бахмутського району Донецької області. У ніч своєї загибелі молодий воїн не мав бути на тій позиції, але викликався допомогти побратимам копати окопи…
«Максону» було лише 23 роки, але він встиг зробити більше, ніж дехто за все життя. Його мама порівнює сина із сірником, який спалахує яскраво і згорає швидко…
