Він говорить спокійно, не підвищуючи голос. Інколи робить паузи, у яких багато пережитого. Позивний у нього – Гром. І це не про гучність. Це про внутрішню силу. Служба для чоловіка почалася не з повістки, а значно раніше. Ще в дитинстві, коли він дивився на свого діда, морського піхотинця.
Про воїна з позивним Гром розповіли у військовій частині 3008.
Гром родом із Вінниччини, але життя повело на Донеччину, у Єнакієве. Там зустрів кохання, народилася його перша донька і там же почалася війна.
Про той період він згадує неохоче. Не тому, що забув. Навпаки.
У 2015 році він демобілізувався. З війни його зустріла дружина з донькою.
У 2020 році уклав контракт і став до лав Національної гвардії України. Служив командиром відділення, потім командиром екіпажу бойової машини. А потім почалось повномасштабне вторгнення росіян.
Згодом чоловік пройшов навчання та став головним сержантом роти. На цій посаді він проявив себе, як відповідальний та професійний військовий. Тому командування запропонувало розвиватися далі. У 2023 він отримав офіцерське звання і став командиром протитанкового взводу.
Під час штурму на Запорізькому напрямку він був командиром взводу. А, коли ротний отримав поранення, то взяв командування підрозділом на себе. Згодом і сам був важко пораненим.
За мужність та героїзм гвардійця нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Після реабілітації чоловік вирішив розпочати цивільне життя, але дуже швидко повернувся на військову службу. Адже, як він часто каже, армія в нього в крові.
Головною своєю підтримкою незламний гвардійський бойовий офіцер називає свою родину: дружину, трьох дітей і побратимів. Попри поранення він робить усе, щоб помститись росіянам за загибель і скалічені долі побратимів і всіх українців.
