Яким Дідух був на Поділлі, як його зробити в домашніх умовах, як використати після свят і про багато-багато іншого, розпитали в етнологині Тетяни Пірус – завідувачки навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського.
Про це повідомили в Офісі туризму Вінниці.
Дідух (Дід) – невеликий сніп з колосків жита чи пшениці, який заготовляли ще влітку. Ця стародавня традиція відроджується і з року в рік набуває все більшої популярності.
Чому Дідух?
Пані Тетяна каже, що традиція ставити Дідух – це пошана своїх глибинних коренів, пошана людей праці, які займалися хліборобством, і подяка землі, яка годує мільйони людей. Навіть якщо подивитися на археологічну мапу Поділля, то жито і пшеницю на його теренах вирощували ще трипільці шість-сім тисяч років тому.
Яким був Дідух на Поділлі?
На Вінниччині Дідух міг бути як зажинковим, так і обжинковим. А з вигляду це був просто сніпок, обмотаний стеблиною, який ставили у глечик, або ж виплетене деревце з кількох пучків колосків у кілька ярусів і на трьох-чотирьох «ніжках». Їх ще називали Квітка, чи Дідух-Рай.
Тетяна Пірус каже, що вигляд Дідуха залежав від традиції в тому чи іншому районі, від сімейних звичаїв і зрештою – від майстерності людей. Тому зводити все під один знаменник не можна.
Пані Тетяна наголошує на тому, що розмір і висота Дідуха не мають значення. Бажано, щоб він був з колосків одного збіжжя: жита чи пшениці. І головне, щоб ці колоски не були зеленими, щоб зерно було повним і мало силу.
Обряди, пов’язані з Дідухом
Дідух є головним атрибутом Різдва, але виготовляли його ще влітку, під час збору зерна. Дідух могли освятити на найближче велике свято (зазвичай це Спас), і потім він чекав свого часу аж до Святого Вечора.
На цьому обрядові дії з Дідухом не завершувались. Незабаром після Різдва господар обмолочував Дідух, солому з нього спалювали, а зерно залишали на сівбу у новому році.
