Науковиця з Вінниці розповіла, чому Дідух став символом різдвяних свят

Яким Дідух був на Поділлі, як його зробити в домашніх умовах, як використати після свят і про багато-багато іншого, розпитали в етнологині Тетяни Пірус – завідувачки навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського.

Про це повідомили в Офісі туризму Вінниці.

Дідух (Дід) – невеликий сніп з колосків жита чи пшениці, який заготовляли ще влітку. Ця стародавня традиція відроджується і з року в рік набуває все більшої популярності.

Чому Дідух?

Пані Тетяна каже, що традиція ставити Дідух – це пошана своїх глибинних коренів, пошана людей праці, які займалися хліборобством, і подяка землі, яка годує мільйони людей. Навіть якщо подивитися на археологічну мапу Поділля, то жито і пшеницю на його теренах вирощували ще трипільці шість-сім тисяч років тому.

«Дідух як атрибут має давнє походження. Наші пращури вірили у Дажбога, і колись свято називалося Різдво-Корочун. Для них це була потужна сила, яка все пробуджувала (свято відзначали у день зимового сонцестояння). І тому Дідух виступає, я б сказала, посередником між тим, що є, і що ми хочемо отримати. Через дідух до нас приходять душі, які нам допомагають, сила, яка нам допомагає, до нас приходить достаток і добробут. Атрибути, які ми бачимо сьогодні на святі: Дідух, кутя, узвар – це те, що надбали наші пращури. У нас за плечима їхній досвід, їхні знання, і наше завдання – зберегти це і продовжити», – розповіла Тетяна Пірус.

Яким був Дідух на Поділлі?

На Вінниччині Дідух міг бути як зажинковим, так і обжинковим. А з вигляду це був просто сніпок, обмотаний стеблиною, який ставили у глечик, або ж виплетене деревце з кількох пучків колосків у кілька ярусів і на трьох-чотирьох «ніжках». Їх ще називали Квітка, чи Дідух-Рай.

Тетяна Пірус каже, що вигляд Дідуха залежав від традиції в тому чи іншому районі, від сімейних звичаїв і зрештою – від майстерності людей. Тому зводити все під один знаменник не можна.

Наприклад, у фондовій колекції ВДПУ ім. Коцюбинського є експонати з різних районів Вінницької області. На фото вище представлені три дідухи: з села Сосонка 1998 року, прикрашений червоними стрічками; Дідух, зроблений у Вінниці кілька років тому; і Дідух з колишнього Погребищенського району, якому понад 35 років. Усі вони сплетені у формі деревця, але водночас – такі різні.

Пані Тетяна наголошує на тому, що розмір і висота Дідуха не мають значення. Бажано, щоб він був з колосків одного збіжжя: жита чи пшениці. І головне, щоб ці колоски не були зеленими, щоб зерно було повним і мало силу.

«Сьогодні можна побачити дуже гарні букети з різноманітними квітами, доповненнями, але це не Дідух. Вони настільки декоровані, ось ці “дідухи”, що їхнє традиційне призначення абсолютно не відображається в зовнішньому вигляді. Тому хай це буде невелика кількість колосків, але це буде дійсно Дідух», – каже Тетяна Пірус.

Обряди, пов’язані з Дідухом

Дідух є головним атрибутом Різдва, але виготовляли його ще влітку, під час збору зерна. Дідух могли освятити на найближче велике свято (зазвичай це Спас), і потім він чекав свого часу аж до Святого Вечора.

«На Святвечір була така урочиста хода: батько вносив Дідуха, біля нього йшов син, а на порозі їх зустрічала дружина (мати), в якої у руках був особливий обрядовий хліб – книш (на Поділлі кажуть “хліб з душею”). І коли заходив господар, він казав: “Свято йде! Дідух йде!”. Таке шанобливе ставлення до Дідуха передбачало, що коли його принесуть, то поставлять на почесне місце, а йому подадуть почесну страву і почесний напій – кутю і узвар – вони теж невід’ємна частина цього процесу», – каже етнологиня.

На цьому обрядові дії з Дідухом не завершувались. Незабаром після Різдва господар обмолочував Дідух, солому з нього спалювали, а зерно залишали на сівбу у новому році.

Частину цього зерна могли дати домашній птиці, а частину змішували з зерном, яким наповнювали рукавичку для посівання. Це обряд, який виконує дитина (син господаря, або ж сусідський хлопчик) у перший день Нового року, промовляючи: «Сійся-родися Жито-Пшениця. На щастя, на здоров’я, на довгий вік. Щоб було краще, ніж торік». І за це дитині потрібно було подякувати – дати солодощі, або гроші.