6 квітня 2020 року виповнюється 10 років з моменту однієї дати. Цього дня тодішній керівник країни В. Янукович підписав указ про відставку з посади голови Вінницької ОДА Олександра Домбровського.
За цей час країна пережила капітальні трансформації, кардинально змінився менталітет українців, вектор розвитку країни, який наразі визначає уже нове покоління політиків. Тоді, у 2010-му, фантастичним видався б сценарій, за якого О. Домбровський, будучи позбавленим депутатського мандату, зуміє повернутися до великої політики всупереч волі всесильного Віктора Федоровича. Натомість останній відчайдушно тікатиме з України.
В свою чергу Олександр Домбровський зумів увійти до історії Вінниччини не лише як мер Вінниці, голова ОДА, який протримався на цій посаді рекордний термін (понад 5 років), а й як людина, яка буквально відчуває суспільні настрої та запити і приймає якісні стратегічні рішення – це те, чого так не вистачає сучасному українському політикуму.
Не ставлячи собі за мету переказувати тут весь шлях Домбровського у політиці, зупинимося лише на декількох моментах.
Осінь 2004-го року. Влада зробила основну і єдину ставку на тодішнього голову уряду – В. Ф. Януковича у якості кандидата на пост Президента України. На його боці – всесильний тоді адміністративний ресурс, величезні гроші, за які куплялася лояльність чиновників, і які просто роздавали виборцям, підконтрольні ЗМІ, суди і силові структури.
І вінницькому міському голові Домбровському жодним чином не можна було вирахувати, що вчинений тоді «донецькими» натиск закінчиться повним крахом, це можна було тільки відчути. Але відчував це не лише мер міста, а й усі вінничани, декілька десятків тисяч з яких вийшли на «помаранчевий Майдан». Все інше – суди, гроші, обіцянки «мстити і покарати» – були у порівнянні з народом категоріями другорядними.
Приклад другий. Після призначення Домбровського на посаду вінницького губернатора область вступила у період економічного буму. В промисловість і сільське господарство йдуть масові інвестиції, створюються десятки тисяч нових робочих місць, стрімко зростає середня зарплата, формується дієздатна команда, важливе місце у якій починає відігравати мер Вінниці Володимир Гройсман. Все це забезпечує лідерство Вінниці у переліку найбільш комфортних міст країни, а Вінниччину виводить у лідерство за показниками соціально-економічного розвитку.
Іншої думки представники Секретаріату Президента Ющенка, які роблять стосовно Вінниччини убивчі висновки. І тоді трапляється інша набачена раніше подія. Голова ОДА сам подає у відставку. Хоча за власну посаду усі губернатори намагалися триматися до останнього. Голови ОДА і тодішня обласна рада підтримують керівника області, і столичні чиновники вимушені переглядати свої оцінки, вибачатися, змінювати саму модель стосунків по лінії «центр – регіони». Показово, але ця подія сталася тоді, коли найближче оточення вело Віктора Ющенка до поразки на виборах та той глухий кут, звідки він уже ніколи не вибереться у публічну політику. Домбровський цю ситуацію також парадоксально відчув, а тому апелював, захищаючи власну правоту, не до груп впливу у Києві, а безпосередньо до вінничан.
Приклад третій. Тиск з боку «регіоналів» у 2013-му році, щоб позафракційний народний депутат А. Домбровський увійшов до фракції Партії регіонів. І знову, з одного боку – гроші, пропозиція посад, погрози, з іншого – інтуїція, що в масштабах країни весь цей «безпредєл» українці довго терпіти не будуть. Тому – відмова і позбавлення у протизаконний спосіб мандату. А за рік – Революція Гідності і падіння режиму Януковича. Міг Домбровський вступити до фракції Партії регіонів? Міг. Можливо, отримав би «30 сребреників» компенсації та статус «нашої людини». Що було б далі? Те саме, що з іншими «тушками», які звикли жити сьогоднішнім днем.
Нарешті, приклад останній. Напередодні парламентських виборів 2019-го року О. Домбровський відмовився балотуватися у народні депутати. Хоча в окрузі, за підтримки В. Гройсмана та, принаймні, нейтралітету П. Порошенка нікому не відомого Пашковського він би переміг точно. Але відмовився, подякувавши виборцям. І заявивши, що залишається активним учасником громадського життя.
Чому так сталося? Припустимо, що й цього разу О. Домбровський швидше на інтуїтивному, аніж на раціональному рівні зробив висновок, що весь той політичний балаган, який ми спостерігаємо сьогодні – не настільки надовго, щоб можна було заради декількох місяців користування депутатським мандатом псувати власну політичну репутацію.
Справдяться такі очікування? Здається, ще до нового року ми про це дізнаємося.
Щодо поточних позицій самого Олександра Домбровського. Як пишуть місцеві ЗМІ, будь-які соціологічні заміри лише підтвердять сьогодні високий авторитет Домбровського в області та характеризують його як менеджера, який рівень області давно переріс. Незважаючи на те, що сьогодні буде рівно 10 років як Олександр Домбровський пішов з посади губернатора, за цей період він не втратив позитивну електоральну динаміку в Вінницькі області (на відміну від багатьох своїх наступників та попередників на посаді керівника області), що лише підтверджує його незаперечні лідерські позиції в будь-якому політичному розкладі в нашому регіоні.
