Премію Центрального банку Швеції з економічних наук, присвячену пам’яті Альфреда Нобеля (більш відома як “Нобелівська премія з економіки”), у 2024 році отримали троє американських професорів за дослідження того, як формуються інституції та як вони впливають на добробут країн.
«Економічна правда» стверджує, що лауреати зуміли довести причинно-наслідковий зв’язок, чому суспільства без верховенства права та з інститутами, що експлуатують населення, не можуть домогтися економічного зростання. Дослідження ґрунтується на матеріалі колоніального освоєння європейцями світу починаючи з 16-го століття.
Лауреати
У 2024 році лауреатами премії стали професори Саймон Джонсон, Дарон Аджемоглу та Джеймс А. Робінсон. Останні двоє відомі широкому загалу як автори бестселерів “Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності” та “Вузький коридор”.
Дослідження Аджемоглу охоплюють широкий спектр сфер, зокрема економічний розвиток і зростання, теорію людського капіталу, теорію зростання, інновації, теорію пошуку, мережеву економіку та навчання.
Джонсон – колишній головний економіст Міжнародного валютного фонду. У його доробку – наукові праці з питань довгострокового економічного розвитку, корпоративних фінансів, політичної економії та охорони здоров’я.
У співавторстві з Аджемоглу Джонсон досліджував історію та економіку основних технологічних трансформацій, зокрема у сфері штучного інтелекту.
Чому одним націям вдається, а іншим – ні
20% найбагатших країн у 30 разів багатші за 20% найбідніших країн. Крім того, розрив у доходах між найбагатшими та найбіднішими державами стійкий.
“Зменшення величезної різниці в доходах між країнами є одним із найбільших викликів нашого часу”, – заявив голова Комітету академії з премії з економічних наук Якоб Свенссон.
Хоча найбідніші держави за останні десятиліття стали багатшими, вони не наздоганяють найзаможніших. Чому так стається?
Відносно багатшими стали країни, де колонізатори сформували інклюзивні політичні та економічні системи заради довготривалої вигоди європейських мігрантів. Найбіднішими стали колишні багаті на ресурси і “небезпечні” країни, які успадкували від колонізаторів суто екстрактивні інститути.
Дослідники також використовували дані про смертність колонізаторів і знайшли залежність: чим вища їх смертність, тим нижчий зараз ВВП на душу населення. Вони вважають, що смертність поселенців (наскільки “небезпечно” було колонізувати територію) вплинула на типи створених інститутів.
Колоніальні установи
Коли європейці колонізували значні частини світу, існуючі інституції інколи різко змінювалися, але не всюди однаково. У деяких колоніях мета колонізаторів полягала в експлуатації корінного населення та видобутку природних ресурсів.
Одним з важливих факторів, який вплинув на тип колонії, що розвивалася, була щільність населення території, яка мала бути колонізована. Чим щільніше корінне населення, тим більшого опору можна було очікувати.
З іншого боку, чисельніше корінне населення пропонувало вигідні можливості для дешевої робочої сили. Це призвело до того, що менше європейських поселенців переїжджало до густонаселених колоній. Рідконаселені ж місця чинили менший опір колонізаторам і давали менше робочої сили для експлуатації, тому більше європейських колонізаторів переселялося в ці малонаселені місця.
Це вплинуло на політичну та економічну системи. Коли колонізаторів було мало, вони заволоділи або заснували інституції видобутку, які зосереджувалися на принесенні користі місцевій еліті, а не широким верствам населення.
Цьогорічні лауреати премії показали, що початкові відмінності в колоніальних інститутах є важливим поясненням величезних відмінностей у добробуті нині.
Наприклад, до середини 18 століття промислове виробництво на території сучасної Індії було вищим, ніж у США. Це змінилося з початку 19 століття. Зміна є насамперед результатом відмінностей в інститутах. Технічні інновації, що поширювалися по всьому світу, могли закріпитися лише в тих місцях, де були створені інституції, які приносили користь широким верствам населення.
У книзі “Чому нації занепадають” автори наводять приклад Англії, де індустріалізація відбувалася попри спротив луддитів (тих, хто опирався технологічним змінам), адже аристократична опозиція була приглушена.
Натомість в Австро-Угорській та Російській імперіях індустріалізація була заблокована. Як наслідок, економіки цих двох імперій зупинилися. Вони відстали від інших європейських націй, економічне зростання яких відбулося в 19 столітті.
Смертність поселенців
Поясненням типу колоніальних інститутів була кількість європейських поселенців. Чим більше європейських поселенців – тим більша ймовірність створення економічних систем, які сприятимуть довгостроковому економічному зростанню.
Однією з причин цього є екстрактивні інституції, які європейські колонізатори або заснували, або вирішили зберегти, якщо це їм було вигідно, вважають науковці.
Пастка екстрактивних інститутів
Нездатність давати надійні обіцянки позитивних змін також може пояснити, чому іноді відбувається демократизація. Коли виникає загроза революції, люди при владі постають перед дилемою.
Вони воліли б залишитися при владі і спробувати заспокоїти маси, обіцяючи економічні реформи, але населення навряд чи повірить, що вони не повернуться до старої системи, як тільки ситуація врегулюється. Зрештою, єдиним варіантом може бути передавання влади та встановлення демократії.
“Країни, які демократизуються, починаючи з недемократичного режиму, розвиваються на вісім-девʼять років швидше, ніж недемократичні режими. Це значний здобуток, але демократія – не панацея”, – наголосив Аджемоглу.
Модель дослідників для пояснення обставин, за яких формуються та змінюються політичні інститути, складається з трьох компонентів.
