Сьогодні Вінниця проводжає у вічність воїна Андрія Жуковського (позивний «Монах»). На початку повномасштабного російського вторгнення він добровольцем став на захист України. У лавах 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони пройшов шлях від солдата до молодшого лейтенанта та обійняв посаду командира зенітно-кулеметного взводу. За його плечима – оборона Києва та найгарячіші точки Донеччини.
Про бойовий шлях та загибель воїна повідомили у Вінницькій міській раді.
Свій останній бій воїн прийняв 19 липня 2026 року поблизу міста Лиман Краматорського району. Герою назавжди залишився 51 рік.
За мужність та відданість справі офіцер отримав чимало високих нагород, зокрема «Золотий хрест», «Хрест пошани», нагрудний знак «За сумлінну службу», а також медалі «За поранення» та «Незламним героям російсько-української війни».
Прикриваючи відхід підрозділу, він вистріляв увесь боєкомплект і ціною власного життя врятував побратимів. З тієї позиції не повернувся лише він…
Андрій Володимирович Жуковський народився 27 січня 1975 року в сім’ї кадрового військового. Невдовзі батька перевели по службі до Вінниці, де й минуло дитинство та юність Андрія. Тут він закінчив загальноосвітню школу №33 та вступив до навчального закладу, прагнучи стати рятувальником, однак через життєві обставини був змушений залишити навчання. Тривалий час чоловік працював за кордоном, а після повернення на Батьківщину став співзасновником СТО, де й трудився до початку повномасштабного російського вторгнення. Андрій був не лише майстром своєї справи, а й люблячим і турботливим батьком двох донечок.
