Вже розпочався цикл поминальних свят, і КП “Центр історії Вінниці” вирішили розповісти на своїй сторінці у мережі Фейсбук деякі цікавинки про обряди та звичаї пращурів в такі дні.
Як пишуть історики до цих днів готують крашанки та писанки, залишаючи їх на могилах чи роздаючи друзям.
Але в умовах карантину відвідувати кладовища не вважається за можливе, тож лишається лише сидіти вдома та писати писанку.
Насамперед історики запевнюють, що звичний для всіх чорний колір не був популярним серед наших предків. У тому числі в розфарбовуванні писанок.
“Подільські писанки мають переважно чорне тло, однак не варто розуміти чорний колір як «темний» або «сумний». На Поділлі було навпаки: білі хустки одягали на похорон, а білі писанки писали для поминок. Це найважча техніка розпису, адже писанка фарбується від найсвітлішого до найтемнішого кольору, а біле тло створюють за допомогою розчину борної кислоти. Таким чином, методом витравлювання отримують поминальну білу писанку з різноколірним орнаментом”, – пишуть історики.
Як розповідають співробітники центру, писанкарство мало не зникло у двадцятому сторіччі.
“Попри переслідування в скрутні часи люди все одно зверталися до своїх традицій та черпали з них силу до життя. У музеї села Бондурівка Чечельницького району зберігаються писанки, що атрибутовані 1930 року. Це одні з найстаріших збережених писанок та артефакти, що стосуються голодних років в районі, який найбільше потерпав під час усіх трьох Голодоморів. До наших днів дійшла історія, записана у Вінниці, про Ольгу Костюк, яка у 1930-х переїхала з Тульчинщини до Ленінграду (нині — Санкт-Петербург). Жінка втратила в блокаді 1940-х власних чоловіка та сина. Попри гостру нестачу продуктів, вона все ж спромоглася розписати перед Великоднем кілька яєць, – “щоб не здуріти”, – як згадувала пізніше. Зараз ці писанки як сімейну реліквію зберігає її родина в пам’ять про страшні роки.”, – продовжують розповідь історики.
