“Українські жіночі прикраси – яскраве та самобутнє явище в історії народного мистецтва, що має глибокі традиції. Намисто, дукачі, вінки, стрічки… Вони стали невіддільною складовою вбрання, атрибутом обрядів, звичаїв, вірувань. Прикраси супроводжують українську жінку упродовж усього життя і, таким чином, вони – унікальне джерело інформації про побут, уявлення про красу багатьох поколінь жіноцтва України; вони мали й магічні ознаки, а в певні часи, як коштовні предмети, перетворювались у капітал”, – розповідають музейники.
Намисто з коралу належало до престижних речей народного побуту. Корал, намисто з якого привозили на наші землі з Італії (переважно з Венеції) та Франції, мав забарвлення яскравого червоного, глухого червоно-рожевого, сірувато-рожевого кольорів. Найпоширенішим було намисто з циліндричних коралин у три-девʼять низок. Найдрібніші намистини розміщувались по краях, найбільші – у центрі.
Коралове намисто було дороге (вартість такої прикраси у деяких місцевостях сягала пари волів), а кількість разків відігравала роль «показника» соціального становища власниці. Галичанки позаминулого століття приділяли кораловому намисту особливу увагу, про що не без іронії писав етнограф та фольклорист Яків Головацький: «… дектора з багатших навішає, напевно, і десять – пʼятнадцять шнурків великих коралів від шиї по самий пояс і виглядає, як пишна індичка».
Найбільш цінувалось намисто яскраво-червоного забарвлення з гладеньких чистих коралин. Червоний колір наділяли магічним, обереговим значенням: червоне захищало від «від злого ока» й «чарів». Люди вірили у лікувальні властивості червоного та рожевого коралів. Червоні й блискучі шматочки коралу круглої форми нагадували ягоди калини. Тому, щоб бути вродливою, дівчина на Великдень вмивалась водою, в яку клала калину й коралі.