Війна нахабно відбирає право українських родин зустрічати разом зимові свята. Матері, дружини, діти, батьки полеглих воїнів уже не вперше зустрічають Різдво з присмаком гіркоти й болю. З порожнечею в душі, яку нічим і ніким уже не заповнити, бо в тому місці жила любов — та, що мала б рости й множитися, а натомість стала каменем, завислим у порожнечі…
Медіахолдинг «Новини Вінниці» спільно з онлайн-меморіальним проєктом «Книга Героїв» та за підтримки Благодійного фонду МХП – Громаді організували фотопроєкт для дітей, дружин і матерів загиблих Захисників України, аби привернути увагу суспільства до втрат, які щодня приносить війна, і до того, як вона змінює життя українських родин.
Чотирирічний Єгор уже ніколи не зможе пригорнутися до свого хороброго тата. Вадим Пустовіт загинув 4 березня 2023 року в нерівному бою з ворогом. Тоді воїн міг уникнути виходу на позицію, але погодився йти, аби швидше отримати відпустку й обійняти рідних.
Чотирирічний Єгор уже ніколи не зможе пригорнутися до свого хороброго тата. Вадим Пустовіт загинув 4 березня 2023 року в нерівному бою з ворогом. Тоді воїн міг уникнути виходу на позицію, але погодився йти, аби швидше отримати відпустку й обійняти рідних.
Той березень став початком пекельного болю для дружини Вадима — Вікторії. Чотирнадцять місяців жінка трималася за крихку надію, що її коханий живий. Вона боялася, що він загинув, і так само боялася, що потрапив у полон. Вона чекала свого воїна, який не раз повертався з найзапекліших боїв. Та дива не сталося. Через рік і два місяці ДНК-експертиза підтвердила смерть захисника.
Вадим Пустовіт став до зброї з перших днів повномасштабної війни. «Я їду, щоб вони не прийшли сюди і я не бачив, як у мене на очах знущаються з вас», — сказав він, і пішов боронити свою родину та рідну землю.
Тепер він — Небесний Воїн.
Жінку на цьому фото теж звати Вікторія, а її загиблого коханого — Вадим. Вадим Дубецький воював разом із Вадимом Пустовітом із перших днів повномасштабного вторгнення. Чоловіки стали друзями на полі бою і мріяли познайомити своїх дружин. Та жінки познайомилися вже після загибелі коханих — вони загинули в одному бою 4 березня 2023 року, коли вісім російських танків вийшли проти шести українських воїнів.
А от трирічний Тимур тата не пам’ятає зовсім — знає його лише зі світлин, які бабуся, мов обереги, розвісила на стінах у кімнаті.
У Кривому Розі на Валерія чекала донечка Міра. Вона пам’ятає тата. І хоч у її батьків не склалося подружнє життя, дівчинка зберігає у серці теплі спогади про свого героїчного батька, з яким більше ніколи не зустріне Різдво.
Валерій Колощук загинув під час виконання бойового завдання взимку 2022 року.
У серці Олени назавжди залишилося місце для сина — зовсім юного, але вже такого дорослого й мужнього.
Володимир Новак був студентом. Навчався у харківському виші на адвоката. Не злякався вибухів, вогню й смерті. З перших днів став до війська. Навчання проходив поміж боями. Навіть на фронті не полишав мрій — продовжував здобувати освіту, будував майбутнє, якому не судилося здійснитися.
Володимир загинув 7 листопада 2023 року в селі Роботине Запорізької області. Йому було лише 20 років.
Мати Володимира — сильна, емоційна, щира жінка. Її тримають на цьому світі настанови сина.
Усі герої цього фотопроєкту тримають у серці місце для тих, кого вже ніколи не зможуть обійняти. Цю можливість у них відібрала росія.
Вічна пам’ять полеглим і нескореним Героям України!
