Таку оцінку соціольно-економічного розвитку Вінниччини дав голова громадського об’єднання «Ми Вінниччани» Валерій Коровій, в інтерв’ю газеті “Вінниччина”.
Для області це був чи не найбільш складний період, зважаючи на макроекономіку держави в цілому. Тому що той потенціал, який було закладено попередніми роками, він фактично вичерпався. Більше того, так звана коронокриза зумовила виникнення інших негативних чинників, котрі ще більше поглибили погіршення економічної ситуації.
Якщо ж говорити про Вінницьку область зокрема, можу сказати, на жаль, що динаміку розвитку, яку вона демонструвала впродовж 2015-2020 років, за останні роки було втрачено. У той час Вінниччина була абсолютним лідером в державі за динамікою приросту інвестицій, обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва, у сфері будівництва, спорудженні нових підприємств, у капітальному ремонті доріг.
Сьогодні вже ніхто чомусь не говорить про нинішню динаміку, а кажуть лише, що Вінницька область, мовляв, є найбільшим аграрним регіоном. Але такою вона була впродовж останніх 20-ти років.
Нині немає жодної конкретики, що, де й скільки зроблено в тій чи іншій галузі. Є тільки динаміка скорочення обсягів промислового виробництва, ще й великими темпами вже другий рік поспіль. Таке ж скорочення стосується обсягів будівництва та інших галузей. Якщо в 2020 році інвестиції у Вінницьку область скоротились майже на 40 %, то за підсумками у другому кварталі минулого року вони зросли всього на 8 відсотків.
Деякі речі, які відбуваються сьогодні на регіональному рівні, взагалі є дивними і незрозумілими.
Для прикладу, одну з компаній інвесторів з іноземними інвестиціями, котра нарешті розпочала торік будівництво заводу з виготовлення спортивного спорядження (домовленість про що була досягнута ще в попередні роки), ввели у групу ризикованих платників податків. Вони ще й не почали працювати, тільки будуються, а їх вже попередньо зарахували до імовірних боржників зі сплати податків, бо не хочуть відшкодовувати ПДВ.
Тобто, всі зусилля попередньої влади із залучення інвестицій, по суті, зведено нанівець. І це при тому, що в разі виведення цього підприємства на повну проєктну потужність тут мало би працювати 2,5 тис. чоловік висококваліфікованого персоналу, передбачалось і їх навчання.
Це один із прикладів недолугої економічної політики на регіональному рівні.
Незрозуміло, чому так, і що це – некомпетентність чи, може, щось інше – спроба зашкодити колишньому позитивному іміджу області, применшити попередні позитивні напрацювання, намагання налякати потенційних інвесторів і розігнати тих, хто уже тут працює не один рік.
Власне мене, хто був причетний до створення цього позитивного іміджу області у попередні роки, усе це неабияк насторожує: чи зможе область залучати у недалекому майбутньому інвесторів із таким підходом до справи? Тому, коли ми говоримо про економічну ситуацію загалом в державі і нашому регіоні, в мене, на жаль, немає жодного оптимістичного бачення і прогнозу.
Знову ж таки, усе залежатиме від того, які інструменти для вирівнювання диспропорцій застосує уряд. На цьому фоні усі ці розмови про карточки чи про державне регулювання цін на виробництві і в торговельній мережі – усе це не більше, як голослівні заяви, котрі у практичній площині нічого не означають і не дадуть.
Тому, як доктор економічних наук, можу сказати з великою імовірністю, що зворотною стороною запровадження державного регулювання цін є неминуче виникнення дефіциту на той чи інший товар. Це аксіома, що не потребує доведення. Її знають навіть студенти перших курсів економічних вишів.
А що таке дефіцит – це черги, невдоволення, соціальна напруга та інші неприємні речі.
Той, хто жив за Союзу, мабуть, пам’ятає порожні прилавки магазинів і безкінечні черги буквально за будь-яким товаром, тоді теж відбувалось державне регулювання. І що з того вийшло? Примус чи диктат ще ніколи ні до чого доброго не приводив, тільки до ще більших проблем.
Сьогодні навпаки потрібно шукати ринкові механізми, котрі сприятимуть насиченню ринку товарами високої якості і за доступними цінами. Потрібно посилювати конкуренцію, боротися з монополією, навчитися працювати з малим і середнім бізнесом, а не чавити їх у зародку. Це основні чинники, які зумовлюють стабільний рівень цін.
Джерело: Газета “Вінниччина”
