Про це розповідають на офіційній сторінці Вінницького обласного художнього музею у мережі Фейсбук.
«На початку свого творчого шляху митець познайомився із такими відомими діячами української художньої культури, як Іван Сошенко і Тарас Шевченко, які побачили в землякові непересічний талант і не помилилися, передрікаючи йому видатну мистецьку долю. Тарас Шевченко, зокрема, сприяв його вступу до Петербурзької Академії мистецтв. Після закінчення навчання у Академії, Орловський упродовж кількох років удосконалював майстерність у Франції, Німеччині, Швейцарії та Італії. Повернувшись на батьківщину, багато та натхненно малював. Успіхи митця у пейзажному живописі були настільки беззаперечними, що він не тільки досяг визнання колег і широкого загалу, а й обійняв місце професора Академії», – розповідають мистецтвознавці.
У теплу пору року Орловський їздив по Україні, Криму, завжди маючи при собі етюдник, фіксуючи цікаві пейзажні мотиви, жанрові сцени. А взимку у його майстерні ці швидкоплинні враження перетворювалися на завершені, композиційно вибудувані картини з їх традиційною академічною триплановістю й живим сонячним світлом.
Безпосередністю сприйняття природних мотивів вирізняються невеликі за розміром картини, більш подібні до етюдів, у яких майстер вирішує суто живописні завдання. Проте в кожній з них присутня чітко продумана композиція, що створює завершений у своїй основі художній образ. Саме до таких полотен належить камерний пейзаж «Біля причалу», створений Орловським на початку ХХ ст. під час однієї з творчих мандрівок Західною Європою.
Площина морської гладі на передньому плані веде погляд у глибину полотна, де пароплави й човни створюють рух на спокійній, тихій воді. Плавні, тендітні мазки, світла палітра утворюють ефекти гри світла на морській поверхні. Чіткий малюнок та точно нанесені кольорові плями творять архітектонічну цілісність композиції.
«Орловський – чудовий майстер тонального живопису: спокійна гармонія темно-зелених та золотаво-вохристих барв, котрі обумовлюють загальну гаму пейзажу, будується на точно переданій світлосилі кожного кольору, на взаємозв’язку всіх найтонших градацій тону. Буквально двома-трьома мініатюрними мазками художник малює постаті людей, які сидять у човнах чи стоять на причалі. Вони не сприймаються академічним стафажем чи деталлю композиції, а є часткою світу, в якому органічно співіснують природа і людина. Саме вони надають камерному краєвиду відчуття одухотвореності та реалістичності. Призахідне сонце кидає останні золотаві промені на стіни й будівлі прибережного міста. У далекому мареві губляться ледь виразні лілово-блакитні обриси скель. Картина зачаровує своєю тихою красою», – згадують музейники.
Його учні, представники нової генерації митців – Сергій Васильківський, Петро Левченко,
Михайло Ткаченко, Михайло Беркос, Микола Пимоненко – у своїх художніх пошуках підуть далі, творчо опановуючи малярські новації часу та розвиваючи традиції і настанови свого мудрого і талановитого вчителя.
