“Смертні листи” Сосонської сільської ради – свідчення геноциду українського народу.
Україна в 1932-1933 роках пережила страшну трагедію – Голодомор, який забрав мільйони людських життів. З-поміж десятків експонатів Вінницький обласний краєзнавчий музей, що висвітлюють геноцид українців у 1930-ті рр., увагу привертають матеріали Сосонської сільської ради (копії), які науковці нарекли «Смертними листами».
Оригінали цих документів зберігаються в Державному архіві Вінницької області.
Нині це чи не єдині на всю Україну «Книги записів актів громадського стану 1933 року про смерть» з с. Сосонка Вінницького району Вінницької області, в яких у 1933 р. не побоялися писати у графі «причина смерті» – «помер від голоду».
Першим про ці унікальні документи написав письменник, журналіст Борис Хандрос в документальній повісті «Смертні листи», яка вийшла друком ще у 1993 р.
Також на основі свідчень очевидців тих подій був знятий однойменний документальний фільм (під час тематичних екскурсій відвідувачам демонструються його кадри).
У кожній такій книзі 1933 р. (а їх збереглося шість), яку заповнював секретар Сосонської сільради, – записи за кілька днів чи тижнів. Деякі з них:
Сташко Данило Мартинович, вік 42 роки, українець, член артілі, причина смерті – від голоду
Романенко Яків Левкович, 14 травня 1933 р., вік 52 роки, українець, член артілі. Помер від голоду
Лекера Романенко,
Гаврило Романенко,
Ярина Ковальчук;
Катерина Москаленко,
Ганна Дзигаленко,
Тодоска Козак;
Ярина Кудраш,
Тетяна Педоренко,
Костя Бабенко.
У березні – 42 особи,
у квітні – травні – 45 осіб,
в червні та липні – 75 осіб,
у серпні — 70 осіб.
Найбільше вражають найжахливіші записи про факт канібалізму на ґрунті голоду. Неврожайні, засушливі, голодні періоди траплялися неодноразово в історії Поділля, але страшне явище канібалізму було вперше зафіксовано саме під час штучного масового Голодомору 1932–1933 рр.
Проте, у Сосонці не було такого тотального голоду, як у інших населених пунктах Поділля. Оскільки голова сільради Прокіп Романенко та голова колгоспу Микита Сташко свідомо йшли на ризик, приховуючи запаси зернових, та не даючи великої волі своїм «буксирним бригадам» і прийшлим з «червоними мітлами».
Невідомо, де і в яких книгах записів ще можна прочитати щось подібне. Такі книги масово знищувалися більшовицькою владою, а ті, які збереглися, у більшості несли недостовірну інформацію, так як містили записи «причина смерті – невідома».
За Сосонськими «Смертними листами» – мільйони мертвих і ненароджених, убитих голодомором наших співвітчизників. Ми повинні пам’ятати ці злочини проти української нації.
