Важко назвати іншу складову народного вбрання, що так виразно відображала б дух часу, смаки й уявлення людей, вірування, як головні убори. Головний убір, крім захисної, знакової та оберегової, виконував ще й естетичну функцію, підкреслював станову приналежність, виступав віковою ознакою.
Про це повідомляють на офіційній сторінці Вінницького обласного краєзнавчого музею у мережі Фейсбук.
“До головних уборів заміжніх жінок належали очіпки, намітки та хустки, їх виготовляли поштучно, використовуючи найкращі матеріали. Старші подолянки щодня носили очіпки (каптур, каптурчик, чепчик, чіпець), виготовлені із крамної тканини власноруч. Вони були різної форми: як торбинка на мотузку, з клинчиком або без нього, у вигляді м’якої круглої шапочки, на шнурку, щоб добре приставав до голови, з покупної тканини у квіти. Такий головний убір одягали на кичку, із конопляного прядива, під хустку”, – розповідають історики.
Для Вінниччини характерні вишиті очіпки, що мають форму берета, округлий верх яких суцільно декорувався квітами, вишитими гладдю. Каптурі, чепці були різного кольору, чорні, або рябенькі («у полоску»). Жінки «закрутювали» волосся під каптурі у жгут, скріплювали мотузочком, викладали на потилиці. Святкові очіпки були прикрашені відповідно до місцевих традицій.
“Ідучи у гості, до церкви, у свята до очіпка одягали прозору намітку, серпанок, через яку просвічувалась вишивка. До обрядових головних уборів подолянок слід віднести перемітку, нафраму, рантух, рубок — різновид наміткового головного убору, шматок видовженого полотна, який завивали («накладали») поверх чіпця. Для Поділля характерні перемітки з білими рельєфними візерунками на світлому тлі, в яких сполучаються лляні, бавовняні («бамбакові»), шовкові нитки. Візерунки розміщувалися не тільки з країв, а й на смузі над чолом”, – згадують музейники.
