Глибоко національним явищем українського пейзажного живопису є творчість Петра Левченка (1857-1917). Учень Петербурзької Академії мистецтв, ідейний однодумець передвижників, майстер, що стояв на рівні сучасних йому досягнень у європейському мистецтві, він нерозривними узами був пов’язаний з батьківщиною, виступав як натхненний її співець.
“У ліричних пейзажах Левченка знайшли втілення чарівність української природи у всій її різноманітності, життя української провінції — села і міських околиць. Мотиви його творів завжди прості, зрозумілі. Hевеличкі за розміром полотна відзначаються щирістю почуттів, високою поетичністю; їх характеризує виняткове багатство і точність кольору, витонченість живопису. Для Левченка, художника поетичного складу душі й тонкого смаку, глибоке емоційне сприйняття природи, захоплення її красою було головним у творчості. Основну увагу у своїх роботах митець приділяв ліричному забарвленню, підпорядковуючи цьому усі живописні засоби, якими володів досконало. Виконані безпосередньо з натури, вони є фактично етюдами, що мають міцну картинну композицію і сприймаються як цілком завершені твори. Саме таким є невелике за розміром полотно «Літній пейзаж». Головний колірний ефект роботи утворюють смарагдові барви трави, брунатний ґрунтовий покрив, вохристо-сірі паркани, стріхи та білі стіни хат, на яких виразно розгортається варіація теплих і холодних тонів. Художник майстерно відтворює глибину простору, використавши для цього і крутий звив яру, лінії паркану та будівель. В естетичній повнозвучності твору важливу роль відіграє й делікатна живописна манера, культура мазка, вишукана фактура покладених на полотно фарб”, – пишуть мистецтвознавці.
Твір несе у собі велику емоційну силу. Уникаючи панорамності, митець свідомо обмежує обшир баченого і бере невеличкий фрагмент, немовби приглядаючись до природи, залишаючись наодинці з нею.
Уважне око художника бачить усе, але кожна деталь у його творі відібрана, відчута й пережита.
Барви також стають виразниками емоцій. Ясні чи похмурі, вони підсилюють глибину й характерність мотиву. Картина вражає тонко переданим ліричним настроєм, відтворенням затишку провінційного життя.
“При неквапливому спогляданні камерного твору митець і глядач наче залишаються віч-на-віч з природою і ведуть з нею сердечну розмову”, – розповідають музейники.
Його творчість стала видатним явищем в українському образотворчому мистецтві кінця XIX — початку XX ст., у ній найпослідовніше виявився перехід ліричної картини на рубежі віків до пейзажу настрою.
