“У ній ми будемо говорити про роль жінки у справі розвитку та збереження традицій цього прадавнього ремесла. Народна мудрість стверджує: «В домі жінка три кути держить, а чоловік – четвертий». Українські жінки віддано служили своїй батьківщині, всім своїм єством несли велику любов та милосердя, високу культуру та безмежну мудрість. Участь подільських майстринь у відродженні та збереженні мистецьких традицій гончарства краю – яскраве тому підтвердження. Дослідники припускають, що саме жінки були першими гончарями, вони винайшли і першими стали виготовляти глиняний посуд. Обстежуючи давню кераміку, вчені помітили, що на ній назавжди залишились відбитки тендітних жіночих пальців. Рука жінки була першим гончарським інструментом”, – пишуть мистецтвознавці
Жінка – прадавня господиня. Вона й мусила винайти посуд, у якому можна було зберігати харчі, готувати і споживати їжу. У давні часи жінки звернули увагу на властивості глини набувати й зберігати будь-яку форму і скористались цим у побуті. Значення цієї події важко переоцінити. Вона збігалась у часі з переходом людини до осілого способу життя.
“Із розвитком господарства й, відповідно, збільшенням потреби в глиняних виробах, гончарство поступово перетворилось на чоловічу професію, проте до ХХ ст. жінка допомагала чоловікові заготовляти глину, готувати її до роботи, виконувала деякі технологічні операції (наприклад, «вушила вироби» – чіпляла вушка до горщиків, глечиків тощо), виготовляла іграшки, розписувала ангобами посуд, сушила його, заготовляла дрова для випалу, брала участь у збуті виробів. На початку минулого століття на Поділлі було чотири осередки, де участь у виготовлені керамічних виробів на гончарному крузі поряд із чоловіками брали жінки. Після двох світових воєн майстрині замінили чоловіків-гончарів, які загинули на полі бою. Серед діючих нині осередків, де працюють «гончарівни», перш за все слід назвати Бубнівку, Гущинці, Крищинці, Рахни-Лісові”, – пишуть музейники.