Королева Франції Ізабелла Баварська. Була донькою Стефана ІІІ Баварського, дружиною короля Карла VI Валуа та матір’ю Карла VIІ Переможця. Ізабелла стала помітною постаттю у політичній боротьбі за владу різних угруповань знаті, яка відбувалась за часів правління хворого Карла VI.
Про це розповідає Вінницький обласний художній музей.
“Ще у січні 1393 року вперше були прийняті рішення, які визначали порядок керування Францією на час хвороби Карла VI (перший з багатьох нападів божевілля стався з монархом у серпні 1392 року). Важлива роль відводилась 22-річій королеві: рішеннями Карла VI їй було надано право керувати королівством через Королівську раду у часи «відсутності короля» (тобто упродовж його хвороби). Також виключно на Ізабеллу покладалася відповідальність за виховання дофіна, його братів та сестер під наглядом Королівської ради. Тому, коли у квітні 1417 року помер дофін Жан і стали поширюватися чутки, що Жана, як раніше його брата Людовіка, отруїли, королева залишила Париж. Вона оселилась у Венсеннському замку, де вела розкішний спосіб життя. У королівстві виникло, по суті, дві столиці: Париж, де перебував король та органи центральної влади, та Венсенн, де знаходилась королева Ізабелла та її двір. У Франції, що потерпала від військових дій з англійцями та їхніми союзниками (пізніше названих Столітньою війною), виникли усі умови династичної кризи: лише один неповнолітній дофін Карл, хворий король, розкол у королівській родині та боротьба за владу між прибічниками герцогів Орлеанського та Бургундського”, – пишуть мистецтвознавці.
21 травня 1420 року, з метою припинення англо-французького конфлікту, під впливом бургундської партії та Ізабелли Карл VI уклав з англійцями угоду в Труа, що позбавляла його 17-річного сина Карла (майбутнього короля Карла VIІ) права на корону: нащадком французького престолу та регентом королівства було визнано англійського монарха Генриха V (він помре незадовго до смерті Карла VI), який у червні того ж року одружився з молодшою сестрою дофіна Карла Катериною. Угода в Труа в дійсності стала лише черговим етапом в історії Столітньої війни та випробуванням для Франції.
За два роки королева Ізабелла, поховавши чоловіка, зійшла з політичної арени та скромно доживала віку, отримуючи від скарбниці більш ніж незначні кошти.
