Андрій Рачек та Руслан Міхєєв самовіддано виборювали суверенітет та свободу Батьківщини на фронтових шляхах, не шкодуючи ні сил, ні здоров’я. Сьогодні Вінниця проводжає Героїв останнім земним шляхом.
Про прощання із Захисниками повідомили у Вінницькій міській раді.
Андрій Рачек добровольцем долучився до Збройних сил України у перші ж дні повномасштабного російського вторгнення. Воював у лавах 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Був старшим солдатом інженерно-саперного взводу 3-го механізованого батальйону. Виконував бойові завдання на покровському, сумському, запорізькому напрямках. На жаль, воєнні будні призвели до важкої хвороби, наслідки якої виявилися несумісними із життям. Воїн відійшов у вічність 4 жовтня. Йому було 53 роки.
Андрій Рачек народився 17 січня 1972 року у Вінниці. Тут закінчив 29-ту загальноосвітню середню школу, а опісля опанував робітничу професію та усе життя працював будівельником. Тепло його рук пам’ятають чимало новозведених просторів для життя та відпочинку вінничан. Разом із дружиною Андрій виплекав трьох донечок, найменшій із яких зараз 13 років, опікувався батьком.
Руслан Міхєєв став у стрій торік улітку. Був стрільцем. Боронив Батьківщину у складі 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка. Загинув при виконанні бойового завдання 18 листопада 2024 року на покровському напрямку. Воїн назавжди залишився 48-літнім.
Після закінчення 9-ї загальноосвітньої середньої школи вивчився на водія у Вінницькій транспортній компанії. Проте, усією душею прагнув творчості. Втамувати спрагу прекрасного йому вдалося у ювелірній майстерні заводу «Діамант», на якому пропрацював 15 років: пройшов усі щаблі – від учня до майстра-гранувальника. У свої вироби вкладав усе своє золоте серце. Молодята зі всього міста прагнули замовити собі обручки саме у Руслана. Знали, це направду буде оберіг на вдачу та довге й щасливе подружнє життя.
