Вінниця сьогодні громада прощається з двома мужніми Захисниками – Володимиром Реганом та Олександром Олівком. Воїни самовіддано боронили рідну землю від початку повномасштабного російського вторгнення і віддали за свободу та незалежність України свої життя. Пам’ять про Героїв житиме вічно.
Про загибель воїнів повідомили у Вінницькій міській раді.
Не вагаючись, змінив роботу на землі на окопи – Володимир Реган
Реган Володимир Володимирович став на захист країни у перші дні повномасштабного російського вторгнення. Свій бойовий шлях воїн із позивним «Дядя Вова» пов’язав із 59-ю окремою мотопіхотною бригадою імені Якова Гандзюка. У лавах 9-го окремого мотопіхотного батальйону він віддано виконував обов’язки водія-механіка БМП. За високу професійність і вірність військовій присязі Володимир був відзначений медаллю «За службу українському народу».
Донедавна доля Володимира Регана залишалася невідомою. Мати військового, Надія Іванівна, до останнього сподівалася, що син живий, і була постійною учасницею вінницьких акцій на підтримку полонених та зниклих безвісти. Проте побратими свідчили про трагічні обставини: через наступ російських військ евакуювати пораненого бійця не судилося.
Володимир Реган народився 6 березня 1974 року у Стадниці. Після здобуття базової середньої освіти у місцевій школі він опанував спеціальність механізатора в Гущинецькому вищому професійному училищі. Згодом пройшов строкову службу в армії, після чого повернувся до рідного села. Володимир мав справжнє покликання до хліборобської справи: працював у місцевому сільгосппідприємстві та на власній землі. Останнім цивільним місцем його роботи стало ТОВ «Поділля-залізобетон», де працював бульдозеристом. Особливою гордістю Володимира була його родина: він був коханим чоловіком, щасливим батьком двох доньок, надійним сином і братом.
Служіння Господу та народу України вважав за найвищу честь – Олександр Олівко
Олівко Олександр Валерійович у цивільному житті був пастором вінницької церкви «Світле життя». Із 2014 року він активно волонтерив, допомагаючи війську, а на початку масштабної російської агресії добровольцем долучився до лав Сил оборони України. Свій перший бойовий досвід здобув під час оборони Києва. Згодом Олександр став професійним снайпером у складі 1-го штурмового батальйону 3-го армійського корпусу. На передовій мав позивний «Капелан», який відображав його духовне покликання, людяність та непохитну віру.
За мужність та героїзм Олександр Олівко отримав високі нагороди, серед яких: державна відзнака – орден «За мужність» III ступеня, почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», а також медаль «За сприяння обороні Києва» та почесна відзнака «За мужність та відвагу».
Свій духовний шлях чоловік успішно поєднував з активною професійною діяльністю у торговельній сфері. Він розпочав кар’єру з посади менеджера у фірмі «Маріо», а згодом відкрив власний магазин сантехніки «Благо». У щасливому шлюбі разом із дружиною виховував чотирьох дітей – трьох донечок і сина. Сьогодні його вісімнадцятирічний син перебуває у лавах Збройних Сил України, куди пішов добровольцем, наслідуючи батька.
