Її головна зброя не автомат, а слово й тепло присутності, що допомагає військовослужбовцям у найважчі моменти – після бою, поранення чи втрати. Вона – військовий психолог.
Батько Юлії служив прикордонником, кашкет з кокардою був важливим предметом у домі, а на свята обов’язково лунали військові пісні. Вона здобула педагогічну освіту та працювала деякий час в школі. А далі вирішила піти в армію.
Вона служила у Донецьку, потім – разом з вірними Україні гвардійцями – у Слов’янську. Саме там обрала для себе шлях військового психолога.
Повномасштабне вторгнення додало болю. Юлія працювала в госпіталі, куди прибували поранені. Кожна палата – це велика історія окремого всесвіту простих, але мужніх українців, які з перших днів повномасштабного вторгнення стали на захист Батьківщини. У той самий час її чоловік-десантник воював на передовій, і зв’язку з ним не було, батьки залишались в селищі під російськими. Рідне місто було у вогні. Пригадує, що було дуже важко, але сил додавало спілкування з мужніми українськими воїнами, з якими щодня працювала.
Зараз Юлія Проценко служить у 40 полку імені полковника Данила Нечая Національної гвардії України. Її чоловік отримав на фронті важке поранення, але пройшов реабілітацію і приєднався до підрозділу НГУ. Так родина, яку розлучила війна, знову об’єдналась.
Юлія Проценко каже, що українське військо сильно змінилось не лише у військовому сенсі. Воно стало більш сучасним, відкритим, великими можливостями для жінок.
