Військовий медик Юрій Армаш перебував у російському полоні понад рік. Потрапив туди у квітні 2022-го під час бойового завдання у Новій Каховці. Потім чоловіка перевезли в окупований Крим, згодом у Ростовську область. Звідти Юрій Армаш і повернувся під час обміну 26 квітня.
Про роботу медика, полон, тортури та реабілітацію військовий вперше розповів Суспільному.
“Я один із перших зустрів російські гвинтокрили”
“Для мене вторгнення відбулося в Олешках, неподалік від військового полігону. Я один із перших зустрів російські гвинтокрили, які висаджувались в самому місті. Я знав, що у місті знаходяться наші військові, я не міг їх залишити. Вони там були ще до вторгнення. Але вибути до частини теж не міг”.
“Вирішили йти до Нової Каховки”
“За цей місяць перебування в окупації зі мною були ще двоє військовослужбовців з іншої частини. Ми вирішили йти пішки до Нової Каховки. Пройшли два блокпости російські, щоб вони нас не побачили, на третьому – нас затримали. Мене одразу ідентифікували, як військового медика, нас затримали бійці ДНР. Доповіли своєму командуванню, що впіймали групу ДРГ. За нами приїхала машина і нас забрали в Нову Каховку, у відділ поліції. Ми були там 4 місяці. Коли нас привезли – зав’язали очі, почали застосовувати до нас фізичну силу усім чи можна, звертали увагу на татуювання”.
“Камера розрахована на чотирьох – нас було 17”
“Камера була розрахована на чотирьох, але нас було 17. Місяць ми чергувалися, тому що не всім вистачало місця: постійно двоє людей не спали, сиділи. Умові були жахливі.
Коли привозили людей, їх закидали в камеру, намагався надати медичну допомогу, хотів налагодити контакт з військовими РФ, щоб отримати хоч якісь медикаменти, якісь перев’язувальні матеріали. Спочатку перев’язував рани звичайними тряпками. Одного разу, після допиту цивільного, його привели в камеру в жахливому стані. Вони запитали, чи є хтось з медичною освітою. Це був переломний момент, мене забрали з камери і запитали, чи щось потрібно. І я міг на пряму просити якісь медикаменти. Мені не відмовляли, але я розумів, якщо не відмовляють, то вони продовжують знущатись”.
“Допити були жорстокі”
“Використовували всі методи, вони ці методи застосовували до всіх, навіть до жінок. Спочатку поетапно проганяли, перший етап – побиття гумовою палицею, потім – навіть шило використовували, використовували такий засіб, як штапік, який дуже боляче б’є струмом. З жінками вони поводилися набагато гірше, їм висували єдине звинувачення – що вони коректують обстріли наших військових”.
“Найважче – відношення до наших жінок і дівчат”
“Найважча ситуація, яку я не можу забути – це відношення до молодих дівчат і жінок. Їх гвалтували. Я був зобов’язаний надавати медичну допомогу. Я розумів, що я не всесильний. Були моменти, коли після насильства потрібно було завезти 15-річну дівчинку в лікарню, тому що я не міг зупинити кровотечу. Це відбувалось постійно”.
“Нас перевезли в окупований Крим, потім – у Ростовську область”
“До нас підійшли військовослужбовці, попередили, що ми маємо їхати на обмін. Але нас привезли до Севастополя, помістили в загальну камеру. Там ми були 3 тижні, далі – посадили на вантажний літак і ми вилетіли до Ростовської області. Тут я зрозумів, що не важливо, хто ти – чи ти лікар, чи стрілець. Таке відчуття було, що нас приймали звірі, а не люди. Якщо ти просив допомогу, ти отримував фізичне знущання. У нас почали хворіти люди, я почав звертатись до керівництва колонії, щоб надали медичну допомогу. Це була моя помилка. Я отримав такого, що йти, стояти або лежати я не міг”.
“Полонені могли передати звістку своїм рідним через мене”
“Про свій обмін я дізнався за два дні. Це надало можливість усім, хто залишився там, передати звісточку своїм рідний через мене. Хтось хотів матері, дружині, дітям. Передати щось, що знають тільки вони. Я розумів, що я маю запам’ятати 67 прізвищ, бо я маю надати інформацію. Трішки відійшовши морально від стресу, вже на третій день я почав спілкування з рідними і близькими. Коли вони чують, що є людина, яка звільнилась з полону, то біля телефону збиралися сім’ями”.
Повернення додому
“Ми вийшли з автобуса, було дуже важко зрозуміти, що ми вдома, нам не вірилось. На момент потрапляння до полону, я хотів звільнятися, а на даний час я хочу продовжити військову службу. Україна після перемоги має повернути усі свої землі, Крим. Я дуже хотів би, щоб усе закінчилось, лише перемогою, щоб Україна стала європейською”.
Фото – Юрій Армаш
