До війни Іван Смірнов працював слюсарем. Зараз у складі 120 бригади територіальної оборони ЗСУ боронить України від ворога.
Розповідь бійця Івана Смірнова оприлюднили на сторінці 120 бригади.
Іван пройшов Ізюм та Бахмут. Вдосконалював свої навички на навчанні в Польщі. Розповідає, що з групи з 30 людей, які приїхали – всі повернулися виконувати далі свій обов’язок. А з людей, яких, можна сказати, мобілізували «насильно», 15 осіб втекло, бо вони не хочуть служити.
«З початку повномасштабного вторгнення мені дуже стало шкода молодих хлопців, яким 20-25 років, які ще не бачили нічого у своєму житті, а я хоч трішки життя побачив, тож пішов добровольцем», – розповідає військовослужбовець.
«На Ізюмі було страшно, бо дійсно це був перший мій вихід на виконання бойових завдань. Я на свої очі побачив і відчув, що таке війна. Не з книг, не з чиїхось розповідей, а в реальності. Це було страшно бачити, чути. Страшно, коли руйнується та картинка, яку ти мав і уявляв до поїздки на «нуль». Під час другої поїздки уже на Бахмут я розумів, з чим маю зустрітися, що можу побачити. Але ж було страшно, бо коли туди їхав, то розумів, що можу звідти не повернутися і це може бути дорога в один бік», – згадує Іван Смірнов.
«Я пишаюся, що служу в підрозділі, в якому основна маса — це добровольці. Їм не потрібно казати, що треба робити, вони самі ініціативні та все виконують й спонукають робити щось тих, хто поруч. А тих, кого «спіймали», то їх все треба змушувати. А яка вона — робота з-під палки?», – каже Іван.
І додає:
«Потрібно жити. Бо після того, що ти бачиш там, ще більше хочеться родинного затишку. Війна дала зрозуміти, що не так багато часу ти маєш на те, щоб створити родину, побудувати дім та виховати дітей. Все треба зробити в короткі строки, бо не знаєш, скільки тобі днів відраховано війною».
