Підписуйтесь на головний політичний телеграм-канал Вінниччини

Вишита сорочка, а не «вишиванка»: як правильно називати традиційний одяг українців

Сьогодні слово «вишиванка» стало звичним і повсюдно вживаним. Однак історично наші предки так своє вбрання не іменували. Як було б правильно називати традиційний одяг українців і в чому унікальність подільської вишивки, пояснили дослідниці.

«Традиційним вбранням для подолянки в минулому була вишита сорочка, – коментує завідувачка навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського Тетяна Пірус, – Це могла бути дівоча сорочка, сорочка одруженої або літньої жінки. Коли мова йде про чоловічу сорочку, ми ж не кажемо «вишиванка», а вживаємо вираз «чоловіча вишита сорочка». Слово «вишиванка» – молоде, і в широкий вжиток вийшло з поезії.

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну та червоную нитку брала.

За 20 років традиції відзначення в Україні «Дня вишиванки» (а це різні масові заходи: і хода, і фестивалі, і зустрічі) назва здобула свій вік і набула популярності».

Відповідаючи на питання про особливості подільської вишивки, Тетяна Пірус продемонструвала сорочки, які зберігаються в фондах ВДПУ. Вік експонатів від 70 до 100 років.

«Як бачите, не лише «червоними і чорними нитками». Для подолянок характерне багатство вишивки. Залежно від району, в нашому регіоні вишивали переважно технікою низь, але дослідники стверджують, що загалом їх було близько 200.
Немає двох однакових сорочок, як немає двох однакових людей. У минулому сорочка читалася, як паспорт. Вона має складний крій, і з орнаменту, фасону, кольорової гами можна було дізнатися, якого роду людина, роботяща чи ледача, якого віку та статусу в суспільстві. Вона ніколи не була самостійним одягом і носила функцію спідньої білизни, яку ховали під верхній поясний одяг. При однаковій символіці в дівчинки-підлітка  були одні полики й погрудки, в одруженої жінки зашивалася зовсім інша площа, а в літньої жінки стримана, але ошатна вишивка теж говорила про її статус і досвід. Особливе місце займає весільна сорочка, яка одягалася всього раз на життя і потім зберігалася.
Ми говоримо про цінність і силу народної спадщини. Уявіть, голодомори, Друга світова війна, – вказуючи на сорочку 30-х років минулого століття, продовжує Тетяна Петрівна, – а цю сорочку не обміняли на харчі, її заховали від німецьких окупантів. Наші предки жили з переконанням, що вишита сорочка – це родинна цінність, яка передається з покоління в покоління. Завдяки такій дбайливості вона дожила до наших днів. На жаль, випадків збереження – мізерна кількість».

Разом із тим, зараз частіше зустрічаємо вишивальниць, які заглиблюються в символіку і вивчають техніки традиційної вишивки. Перлини колекції літературно-меморіального музею М. Коцюбинського показала заступниця директора з наукової роботи Марія Суржикова.

«Після того, як ми експонували частину етнографічної колекції, до нас стали заходити майстрині, які надихаються давніми подільськими орнаментами й техніками і відтворюють у власних сучасних роботах.
Цікавим джерелом на тему краси, унікальності й технік подільської вишивки є стаття Михайла Коцюбинського «Вироби селянок Поділля на виставі в Чікаго».
«Роботи з Клембівки були представлені на всесвітньо відомій виставці в Чикаго, – розповідає Марія Ігорівна. – Вишивальниці ткали й вишивали лише взимку, коли був зовсім короткий світловий день. Працювали при світлі від каганця чи свічки і показували надзвичайну майстерність. І при цьому вважали, що роблять буденну справу. Однак у світі ще 150 років тому вишивка була визнаним мистецтвом».

Багато хто з наших сучасників з дитинства несе пам’ять про трохи колючу на дотик бабусину сорочку. Пам’ятають урочистість, із якою вона виймала її зі скрині й обережно розгортала, як скарб. Створену власноруч на весілля або на свято, цінувала кожен стібок, який нагадував юність і весь її пройдений життєвий шлях. Вам пощастило, якщо родині вдалося зберегти той скарб і пронести його до наших днів. Можливо, настав час дістати реліквію з забуття і дати їй нове життя? Я саме це й збираюся зробити.

Антоніна Басенко

Загальна
0
Акції
Поділитися 0
ретвітнути 0
Закріпити 0
Мітки
СХОЖІ ПУБЛІКАЦІЇ