Чим ближче до перемоги України у війні з РФ — тим частіш загальнонаціональні центри прийняття рішень аналізуватимуть ситуацію в кожному регіоні з огляду на підготовку до нових парламентських виборів. Не буде винятком й Вінницька область, успішний виступ у якій може принести (якщо буде збережено нинішню систему відкритих списків) + / – 10 депутатських мандатів.
Детально вивчити ситуацію на Вінниччині тим більш необхідно, оскільки тут уже багато років поспіль не було єдиного і загальновизнаного центру впливу. Попри всю вагу і сьогодні, і у мирний час обласної державної адміністрації та її керманичів, в області постійно були декілька впливових фінансово-промислових груп, родинних кланів та окремих фігур, навколо яких вибудовувалися своєрідні орбіти тяжіння дрібніших гравців – пише видання “Політична арена Вінниччини”.
Підтвердженням цієї тези була, наприклад, ситуація 2012-го року, коли Петро Порошенко, який у Києві усім розповідав, що область “повністю під ним”, частково програв виборчі змагання родині Калетників у Ямполі, а тому вимушений був зняти власного батька — Олексія — з перегонів.
За останні років 20 такі локальні центри нерідко формувалися навколо народних депутатів України, які й у власних округах, і в межах всієї області намагалися не просто тримати руку на пульсі соціально-економічного та політичного життя регіону, а й формувати для нього порядок денний.
Наразі ж ситуація, з очевидних причин, змінилася настільки, що не зайвим було б і згадати — хто з вчорашніх вінничан-нардепів залишився у політичних трендах, а хто випав з них остаточно.
Звісно, тих, хто володів мандатом у далекі 1990-ті можна уже не згадувати.
Хтось, як Анатолій Матвієнко, помер. Хтось вийшов на пенсію (Григорій Заболотний), хтось втратив важелі впливу на ситуацію (Віктор Жеребнюк).
Хтось сконцентрувався винятково на бізнесі, благодійності та великому спорті (Володимир Продивус).
Фактично розпався впливовий колись клан Калетників. І ми маємо серйозні сумніви, що хтось з цієї родини колись буде балотуватися на теренах Вінниччини. Хоча…
На загальнонаціональний рівень з обранням у 2014-му на пост Президента України вийшов Петро Порошенко. Але — у випадку проведення парламентських виборів за змішаною системою — майже не маємо сумнівів, що когось (можливо, старшого сина) він спробує провести в нардепи у Вінниці (12 округ). Тим більше, що нинішні представники Вінниці у парламенті від партії “Слуга народу” – Максим Пашковський та Анатолій Драбовський, якщо і проявляють ініціативи, то більшості вінничан про них нічого не відомо.
Проти балотування Олексія Порошенка грає чинне законодавство (проживання на території України останні 5 років) та основні бізнес-активи батька переписані на сина, який наразі перебуває за межами країни і може надалі зосередитись на утриманні родинного бізнесу.
Натомість колишній представник 11 округу — екс-мер Вінниці та екс-голова ОДА Олександр Домбровський систематично виходить з публікаціями на тему енергетики у загальнонаціональних ЗМІ та згадується в контексті хедлайнерів громадської організації ”Ми — Вінничани”, яка об’єднує низку діючих нардепів: Миколу Кучера, Ларису Білозір і Геннадія Вацака.
Очолює ГО “Ми- Вінничани” екс-очільник Вінницької облдержадміністрації Валерій Коровій.
До цієї ж групи належить й екс-нардеп Сергій Кудлаєнко, який також активно працює у Вінниці.
У тій самій Вінниці може спробувати свої сили і хтось з родини Ткачуків, якщо їм не знайдеться місце у списках “УДАРу”.
Мало видно з початку війни й представника 13 виборчого округу Петра Юрчишина, який раніше неодноразово заявляв про готовність змагатися за округ і надалі.
Його головний конкурент і попередник на 13 окрузі Микола Катеринчук після початку повномасштабної агресії росії пішов спочатку в лави тероборони, а коли загарбники втікли від Києва пішов на службу в ЗСУ.
Натомість на прикладі 14-го округу можна побачити всю різницю між представниками політичної сили, яка має потенціал та партії, яка його втратила.
Так, чинний нардеп Ірина Борзова (“Слуга народу”) успішно навчилася помножувати ефект від популярності Володимира Зеленського та власну активність, а ось колишній депутат від округу Іван Мельничук з падінням рейтингу “Батьківщини”, від якої він балотувався у 2012-му та просіданням електоральних позицій “Блоку Петра Порошенка” (“Євросолідарності”), який допоміг йому отримати мандат у 2014-му, власну публічну активність згорнув до нуля.
Навряд чи спробують знову балотуватися й колишні представники 15-го (Іван Спориш) та 16-го (Юрій Македон) округів, адже у них, як і було сказано, потужно працюють представники “Вінничан” Білозір і Вацак.
Потрібно окремо відзначити, що остання згадка у ЗМІ про екснардепів від БПП Спориша та Мельничука датується 2020 роком, коли вони отримали завідомо прохідні місця в облраду. З тих пір про них нічого й не чути. Незважаючи на депутатський мандат облради і зручний політичний майданчик представницького органу влади Вінниччини.
За великим рахунком, якщо на обрії з’явиться перемога України, а за нею — скасування воєнного стану та нові парламентські вибори, то перед усіма охочими зробити політичні прогнози, постане три питання.
1) Наскільки рейтинг Володимира Зеленського (якщо він його втримає) і “Слуги народу” переноситься на всіх, хто балотуватиметься від президентської партії до парламенту. І чи не ризикує Вінниччина знову отримати чергових Пашковського/Драбовського.
2) У якій мірі інформаційний міф, що Володимир Гройсман контролює політичні процеси у Вінницькій області (точніше — не контролює) вплине на партійних лідерів у столиці? У такому випадку може виникнути нова небезпека, коли від рейтингових партій балотуватимуться ставленики екс-мера Вінниці та екс-прм’єра, які під час всієї політичної кар’єри демонстрували, що працюють винятково у власних інтересах (і місцеві вибори 2020-го року це лише підтвердили).
3) Чи здатні ФПГ, які сьогодні набирають силу, успішно виступити не лише у базових округах, а й на теренах всієї області? І посунути з політичної арени містечкових олігархів-одинаків на кшталт Юрчишина?
Відповіді на ці запитання і складатимуть приблизний “розклад” політичного пасьянсу на Вінниччині перед будь-якими новими виборами.
Звісно — лише після перемоги України.
