Багато вінничан засиділись вдома на карантині. І більшість мешканців міста шукають пригод, взнати щось цікаве, нове.
Звичайна Вінниця вже не дивує. Тому в нас є рецепт: ходімо до вінницьких підземель Костелу святої Діви Марії Ангельської.
Отже, що то за екскурсії, в чому їх зміст та про що можна довідатись вкришили дізнатися і наші журналісти в якості екскурсантів.
Зібралась група з восьми осіб, з дотриманням вимог карантину. Зустрів нас представник ініціативи «Вінницькі катакомби», екскурсовод Олег Пенішкевич.
Спочатку ми заглибились в історичне минуле нашого міста. Історія Вінниці розпочинається з 1363 р. Це є відомим фактом з офіційних джерел. Було 2 міста та 1 сучасна.
Далі заходимо в сам костел. Побудований він у стилі тосканського бароко, але дуже скромно, бо лейтмотивом життя капуцинів було відмова від благ цивілізації у тому числі й золота.
Варто згадати також й те, що в 16 сторіччі церкву критикували за надмірне накопичення золота.
Усі охочі мали змогу побачити фотогалерею монастиря. Фото кінця XIX – початку XX століття, разом з історичними фактами, які розміщенні власне на стінах.
Костел функціонував до 1920 року. В цей час приміщення було віддано радянській армії, особовий склад якої згодом переїжджає в казарми на Стрілецькій. В радянський час костел було, пограбовано.та перебудовано спочатку в авіаційний клуб, потім в товариство ‘Знання’. Вівтар був знищений вщент та там висіли моделі літаків та портрети вождів відповідно.
В приміщенні костелу в так званому лекторії відбувалися лекції на антирелігійну тематику.
Прогулюючись костелом можна побачити відреставрований орган. Багато що наразі відновлюють самі капуцини. До речі їх є шість.
Далі спускаємось в приміщення де була крипта (кладовище).В нішах були труни.На стінах написи померлих…. Було дослідження.Трун з тілами немає, документів теж. В радянський час у цьому приміщенні була трапезна.
Це можливо зробити під час екскурсії до цих саме катакомб. Починаються вони біля дверей храму. А закінчується під землею на відстані у шість метрів.
За допомогою екскурсовода ми змогли побачити внутрішній світ самого костелу, органний зал, так званий “Хоспітум” (лат. Hospitum). Та внутрішній двір самого костелу, який використовують монахи щоб не покидати територію храму.
Особливої уваги заслуговує приміщення яке називають “холодильник”. В ньому ніби-то перебували поховання. Було дослідження. Трун з тілами немає, документів теж. В радянський час у цьому приміщенні була трапезна.
Просуваємось далі. Бачимо самі келії з клаптиком вікна та ліжком зі стільцем. В ній монах перебував майже весь свій час в молитві та виконував роль, яка була покладена на нього монастирем.
Як зазначають самі Брати молодші капуцини: “Ми є проповідниками”. Провідувати легше тоді, коли людину можна нагодувати. Це було актуально на той час для міста, оскільки воно потерпало від багатьох хвороб.
“Людина приходила, просила щось попоїсти. Монах приходив, приносив, пиво та їжу. І поки людина їсть, він питав: “А що ти знаєш про Ісуса Христа?”. Так і відбувалось проповідування”, – розповідає екскурсовод.
Тому капуцини робили так: варили пивну юшку, роздавали нужденним та розповідали про Бога. Таким чином, і рятували людей від голоду і хвороб. Пиво як виявилось має антисептичні властивості. Таким чином і людей рятували, і доносили Боже Слово.
Виникає доречне питання:служителі Бога і пиво? Адже пиво це алкогольний напій.
Відповідаємо: першими капуцинами були вихідці з Польщі та Чехії де найпопулярнішим напоєм і є саме пиво.
І саме пиво було лише засобом для продажу на ринку та джерелом проповідування для простих та нужденних, як було вказано вище. Самі монахи пиво не вживали.
Тепер стосовно підземного ходу. Вперше про нього згадується у літописі 1779 року.
Тоді вінницький староста Юзеф Чосновський наказав провести підземний хід аж до річки. Відтак, архітектори капуцинського монастиря використали вже хід який існує. Від єзуїтського монастиря. І частина цього ходу стала другим поверхом підвалу монастиря капуцинів.
Хід знаходиться на глибині шість метрів під землею.в колишньому бомбосховищі, тягнеться приблизно до Бугу.
В ньому монахи зберігали їжу, варили пиво та для інших господарських потреб.
Говорячи про хід можна згадати бувальщину, що час від часу з’являється привід монаха. Нас він не побалував присутністю.
Як переказують історія, така Одного разу пиво варив брат Шимон. Через необережність він послизнувся на рихтуванні й впав у чан з пивним супом. Монах зазнав страшних опіків.Але після цього він прожив ще тридцять три дні. Що має в собі найбільшу дивину та певну символічність.
Під час прогулянки ходом ми звернули увагу на цеглу. Вона робилася вручну та є різна за формою. Можна помітити як нову так і стару. Як зазначає екскурсовод, власне підземелля є старішими за сам костел. Вони були ще до того як до міста прийшли капуцини. Там навіть при вході до катакомб можна побачити каміння із відбитком лапи чи то собаки, чи кицьки. Це дійсно вражає.
Отож, костел із задоволенням чекає на нових відвідувачів. Записатись на екскурсію до вінницьких катакомб можна, завітавши до офіційної сторінки у фейсбуці чи інстаграмі з однойменною назвою.
І хто знає, може комусь і поталанить побачити привида.
Фото та текст: Марія Лук’янович
Відео та монтаж: Юрій Лук’янович
