У Вінниці, в Академії неперервної освіти група ініціативних людей, педагогів та істориків провела круглий стіл з питання про надання річці Південний Буг його аутентичної назви Бог.
“Для візантійців наша річка була Гіпаніс, а для слов’ян — Бог. У літописах слов’янської доби Південний Буг йменували БОГ. Наприклад, у 1377 р.: «…йде борзе по ми и сгони их (берендеїв) зарекою Бог». Інший літопис: «Приидоша межи Бог и Днестр и седоша тама». На санскриті бог (бхагу) – «той, хто наділяє добром». Давні мешканці Побожжя вважали, що ця ріка несе людям добро”, – розповідає голова організації “Зелений світ” Валерій Кульматицький,
Згадано було й те, що автохтонні жителі правобережної України, попри всі різновиди топграфічних назв нашої річки поневолювачами, називали її саме Бог, а не Гіпаніс чи Аксу.
Під час обговорення виникла ідея створити комітет по упорядкуванню історичних назв, а голова спільноти «Вінниця цікава» Олександр Шемет запропонував знайти однодумців у інших містах та робити піар-акції на державному рівні, щоб привернути увагу людей.
– Зважайте на те, що людина складається на 80% з води, відповідно всі ми – це 80% нашої річки. Хто ми: Південний Буг чи діти Бога? , – каже Олександр Шемет
“Перше, що варто зробити – це дізнатися думку людей стосовно перейменування річки. Ми проводили соціологічне опитування, 60 осіб проголосували позитивно, 15 осіб вважає це актуальним, 15-20 чоловік – проти перейменування, а решті респондентам байдуже. Саме тому потрібно правильно формулювати питання перед українцями й шукати однодумців. Є пропозиція зробити Божську регату – це екологічна регата. Наприклад, зробити плоти з пляшок і спуститися по річці, зупинятися в містах та селах й розповідати людям історію”, – доповнює пан Олександр.
Хочеться зазначити, що на запитання до присутніх вчителів історії, щодо зацікавлення дітей та бажання поширення цієї ідеї по принципу “сарафанного радіо” серед батьків та друзів, прямої відповіді не було.
Натомість було зазначено, що українці, чи ті хто ними стали надалі називатися, згадувалися ще у сиву давнину. Пан Кульматицький зазначив, що за історичними даними Україні може бути більше ніж 7 000 років. Присутні Вінницькі вчителі історії розповідали про те, що любов дітей до річки буде розвиватись на уроках історії.
“Точкою кипіння” було непорозуміння поколінь. Серед присутніх на крулому столі молоді було лише двоє гостей та журналісти, через що люди поважного віку ставили їх “на місце”, не зважаючи на прохання не пербивати.
Коли зустріч закінчилася, виникло бажання спитати в Олексія Струкевича, одного з ініціаторів обговорення, чому круглий стіл мав “камерний” характер, без молоді та широкого загалу, це могло б позитивно обговорення та притягти увагу засобів масової інформації, що перейшло в такий діалог:
– Чому Ви не зібрали багато вчителів та журналістів наприклад у якомусь хабі чи актовій залі?
– Треба починати з малого осередку, щоб люди потім неси це далі, ми ж не будемо йти маршем до ОДА.
– Але на зустрічі ж було так мало журналістів, чому так?
– Бо ваші журналісти – боягузи!, – сказав пан Струкевич, ніяк не аргументувавши це.
Виходить, що організатори, чи принаймні один з них, звинувачує медія, навіть не запросивши їхніх представників.
Загал який вирішував майбутнє назви річки Південний Буг, щоб переіменувати його на “Бог” тримається осторонь від масових відкритих дискусій. Все вкладається в 1,5 години. 30 хвилин з яких – війна поколінь та розмова про школу і сторію, а не по суті самого круглого столу.
Вразило зверхньє ставлення до слів поперек загальної думки та зверхнє відношення до людей які молодші за віком і ще “пороху не нюхали” – все це доводить, що бажанням ініціаторів “круглого столу” було бажання все вирішити без загальної уваги.
Але це емоції. А щодо суті справи, то чи варто реіменувати річку, це – питання державної ваги. І на таких круглих столах воно не вирішується. Але це зовсім не означає, що не повинно бути поля для дискусії. Тим більше, що причина для цього є.