Сьогодні у Вінницькому молодіжному центрі “Квадрат” провели онлайн-дискусію “Крим. “Сіра зона”: чи втратили ми півострів за шість років?” Формат дискусії з офлайн на онлайн змінили через карантинні заходи у Вінниці.
У дискусії взяли участь:
Анна Андрієвська, журналістка, кримчанка, яка була свідком анексії Криму.
Олена Халімон, журналістка, авторка та редактор кримських проєктів, які висвітлюють репресії проти кримчан, колишня співробітниця Українського інституту національної пам’яті.
Ігор Чайка, режисер-документаліст, автор понад 20 документальних фільмів і телевізійних проєктів, Голова Незалежної медіа-профспілки України (2016 – 2019 рр.)
Андрій Щекун, кримчанин, громадський діяч, видавець, політв’язень, головний редактор газети “Кримська світлиця”
Модератор зустрічі – Богдан Галайко, регіональний представник УІНП.
Під час дискусії учасники намагалися з’ясувати — що тепер відбувається у Криму? В яких умовах живуть кримчани? Які силові методи застосовують спецслужби? Чи чекають в Криму на повернення України?
Окрім обговорення та спілкування у форматі питання-відповідь, було ще й заплановано презентації проектів про анексію Криму. Було представлено документальні книги «Люди «сірої зони». Свідки російської анексії Криму» та «Книга свідчень. Анатомія російської анексії Криму».
Вінниця стала вже одинадцятим містом де відбулась презентація документальних книг. Презентації встигли провести у таких містах України як Київ, Херсон, Дніпро, Чернігів, Ужгород, Луцьк, Сєвєродонецьк, Слов’янськ, Миколаїв, Одеса та за кордоном у Німеччині.
Друга частина зустрічі була поділена на перегляд уривків документального фільму «Острів Крим. Дежавю» та обговорення побаченого.
Книга “Люди сірої зони”. Свідки російської анексії Криму” вийшла у 2018 році за підтримки Українського інституту національної пам’яті.
“Книга свідчень. Анатомія російської анексії Криму” побачила світ у травні 2019 року, завдяки співпраці авторок з українським видавництвом “Критика”. Це документальна книга, присвячена аналізу кримських подій весни 2014 року та чинникам, які багато років сприяли їм.
Про все, що увібрали в себе ці книжки, та про мету зустрічі розповіла Олена Халімон.
“На мою думку російська пропаганда працює вже понад 70 років, особливо над певними територіями. Як то Крим, наприклад, чи як то Донбас. Одним із наших завдань було розвінчання тих міфів проросійської пропаганди, які вона активно поширювала і ще до 2014 року, і в період 2014 року, коли “вежливые человечки” зайшли на територію Криму. І одне із завдань нашої книги і сьогоднішньої зустрічі, якраз було говорити про ці міфи. Один з міфів, який активно поширювала пропаганда, про те, що окупація Криму була безкровною. Ми аналізували подію і цю ситуацію — це абсолютна неправда. Першою жертвою став кримський татарин Решат Аметов, який вийшов на центральну площу Сімферополя та висловлював свій протест проти окупації таким чином. А також двоє українських військових — Сергій Кокурін та Станіслав Карачевський. Ми маємо пам’ятати ці прізвища”, – розповідає Олена Халімон.
Серед згаданих нею міфів Російської пропаганди було й те, що в Криму не було протидії, ніби-то всі зустрічали солдатів із радістю. Чи на мітинги виходили лише проросійської налаштовані люди. Усі ці міфи виявилися “фейками”.
Анна Андрієвська, співавторка та журналістка, яка за свою професійну діяльність перебуває у списку терористів та екстремістів Росфінмоніторингу. За її словами навіть до України деяка інформація доходить не повністю, чи то спотворенню.
Телеканали. звісно показують, що люди почувають себе наче в полоні, що там техніка, солдати, але є й інше життя, яке видно лише в самому Криму.
«Насправді ж там відбувається дуже різнобарвне життя, звісно, там є потужний кримськотатарський рух, люди, які намагаються чинити спротив або ж надавати допомогу тим, до кого щодня приходять силовики. Все це є дуже важливим як для сприйняття українським суспільством, так і взагалі світовим суспільством, адже тільки завдяки тим акціям спротиву, які відбувалися у Криму у 2014-му, світу вдалося донести інформацію, що Крим не є російським регіоном, що люди не йшли туди добровільно», – розповіла Анна Андрієвська.
Своїм завданням пані Анна вважає подолання дезінформації, фейкових новин та розвіювання міфів.
Олена Халімон додала, що окупацію Криму забезпечувала зброя і пропаганда. Саме про це авторки і пишуть у другій книзі “Книга свідчень. Анатомія російської анексії Криму”, використовуючи усі факти з книги, як зброю проти пропагандистської машини, яку запустили, щоб ввести людей в оману.
За словами Андрія Щекуна в Росії було декілька причин, щоб зробити анексію півострова Крим.
По-перше – це бездіяльність центральних органів державної влади. Ані Меджліс, ані проукраїнські інституції не могли протидіяти, залишаючись віч-на-віч із проросійськими організаціями, які мали підтримку та фінансування. По-друге – зростання проукраїнськи налаштованого населення.
Пан Андрій встиг на той час вже стати співкоординатором руху «Євромайдан-Крим», який активно сприяв тому, щоб кожен рік в Криму зростала кількість проукраїнського населення.
«Ми, учасники руху «Євромайдан-Крим», у 2014 році фактично були свідками такого своєрідного вибуху, коли у вихідні вулицями Сімферополя йшла колона людей, що скандували: «Слава Україні!». За всі понад 20 років від моменту здобуття Україною незалежності такого ми ніколи не бачили. І ця єдність справді підняла досить великий пласт підтримки України в Криму», – згадує Андрій Щекун.
Показ фільму “Острів Крим. Дежавю” українського режисера Ігоря Чайки, відбувся під час заходу. Не повністю, але епізодично, висвітлюючи найголовніші теми, та висловлювання. Ми пропонуємо ознайомитись із картиною повністю.
Олена Халімон зазначила, що фільм, який знімав пан Ігор ще у 2010 році, передрікав усі ці події, які ми маємо в Криму зараз. Сам автор короткометражки сказав, що півострів потрапив до “інших рук”, саме через байдужість тодішньої влади
«Я тоді дуже часто бував у Криму і бачив отой махровий розгул російської пропаганди, всі ці проросійські настрої, якими Крим був, на жаль, пронизаний і підтримувався Кремлем. Уже тоді було очевидно, що Росія рано чи пізно захопить півострів, і лише українська влада не хотіла цього бачити. На жаль, у 2010 році фільм, у якому ми хотіли показати всю ту небезпеку, яка суне на Україну, нам не вдалося зробити, і лише у 2014 році, після усіх цих подій, фільм вдалося закінчити», – зізнається документаліст.
До уваги глядачів під час прямого ефіру було також представлено український журнал “Пам’ятки України: національна спадщина” про сучасний стан культурних пам’яток окупованого Криму та газета “Кримська світлиця” – кримське україномовне видання, яке його автори розповсюджують, зокрема і на півострові.
Підсумовуючи півторагодинну зустріч Олена Халімон зізналася, що більшість питань залишилося без відповідей, навіть коли пройшло вже шість років.
«За 6 років окупації Криму, накопичилося дуже багато запитань, насамперед до влади, адже, наприклад, досі ніхто достеменно не знає, чи були дані накази українським військовим у Криму оборонятися. Ті з них, хто «вийшов» на материк, казали, що наказів згори не було, натомість деякі українські генерали стверджують, що накази таки були, але військові у Криму начебто їх не виконали. І от уже 6 років ми до кінця не знаємо, що насправді відбувалося», – підкреслила журналістка.
Онлайн-трансляцію зустрічі завершили останніми кадрами документального фільму Ігоря Чайки та піснею “Ой на горі два дубки”, яка лунала під час фінальних титрів.