Махайло В’юн та Артем Захаревич мали різні долі: для Михайла захист Батьківщини був покликанням усього життя, а для Артема – святим обов’язком перед країною. Вони мужньо та самовіддано протистояли ворогу на різних напрямках. Останнім земним прихистком для обох воїнів стане Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Про загибель та прощання з військовими повідомили у Вінницькій міській раді.
В’юн Михайло Анатолійович (позивний «В’юн») свій перший бойовий досвід здобув у 2014–2019 роках під час АТО/ООС, перебуваючи на контрактній службі в НГУ. З початком повномасштабного російського вторгнення він серед перших став на захист країни. У найважчий для держави період Михайло боронив рідну землю у лавах 40-го полку імені полковника Данила Нечая. Згодом приєднався до «Гвардії наступу» – увійшов до складу 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж».
За особисту відвагу, стійкість і мужність, виявлені у боях, Михайло В’юн був нагороджений багатьма відомчими відзнаками командування частини, а також удостоєний ордена «За мужність» III ступеня та відзнаки Президента України «За оборону України».
Михайло В’юн народився у Немирові 21 червня 1994 року разом із братом-близнюком.
Після закінчення місцевої школи здобув освіту в Немирівському будівельному технікумі. Далі була строкова армійська служба і тверде рішення залишитися у лавах Національної гвардії України. Його життя спалахнуло яскраво: 10 років чоловік присвятив захисту Батьківщини, останні з яких – пліч-о-пліч із братом.
На оборонця з війни чекали дружина з маленькою донечкою, мати й батько.
Захаревич Артем Миколайович став на оборону Батьківщини у вересні 2025 року. Як оператор безпілотних літальних апаратів, воїн виконував бойові завдання у складі 60-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Життя мужнього Захисника обірвалося 9 серпня 2026 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу села Тихе Синельниківського району Дніпропетровської області. Артему назавжди залишилося 37 років.
