Сторіччя тому, 9 січня 1924 року, світ побачив стрічку Сергія Параджанова — визначного режисера з українсько-вірменським корінням, який відзначився створенням “візитівки” українського кіно, фільму “Тіні забутих предків”. Пропонуємо вам поділитися п’ятьма цікавими фактами про створення цієї культової стрічки, яка є екранізацією однойменного твору Михайла Коцюбинського.
- Група знімальників, що працювала над фільмом “Тіні забутих предків”, включала в себе не лише професійних фахівців, а й творчих особистостей. Наприклад, одним із учасників був відомий поет, драматург і сценарист Іван Драч, який вирішив взяти участь у виробничій практиці на цьому фільмі. Співпраця його з Сергієм Параджановим почалася в 1962 році під час зустрічі у спілці кінематографістів. Це знайомство залишило невиліковне враження на Драчу, оскільки Параджанов був надзвичайно виразним і неординарним. Під час зйомок Драч супроводжував режисера, допомагаючи йому в складних моментах, особливо коли Параджанов хворів. Іван Драч також забезпечив перший відгук на фільм українською мовою. Безпосередньо перед народженням дитини в сім’ї Драча, Параджанов виявив тепле відношення, подарувавши гуцульський трисвічник з написом: “Еслисынбудет — бесплатно, если дочка — пятьрублей“.
- Кілька днів після приїзду в Карпати, режисер вирішив залишити готель та переїхати до гуцульської хати. Навіть з природною перешкодою мовних барʼєрів він активно долучався до розмов, а на місцевих ярмарках збирав цікаві предмети гуцульського побуту, що стали важливою частиною його майбутнього фільму.
Етнографічне дослідження охоплювало не лише аспекти повсякденного життя. Велику частину деталей Сергій вивчав у музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського. Завідуюча відділом кераміки, Романна Баран, згадує один момент: “Коли Сергій Параджанов відвідав наш музей, він ставав на коліна. Він казав, що черпає тут натхнення для створення своїх фільмів”.
- Музика, яку створив Мирослав Скорик, є потужним засобом, що об’єднує різноманітний фольклорний світ “Тіней..”. Подібний феномен винятковий: кіномузика, створена для стрічки, перетворюється у справжню сюїту, відзначаючись своєрідністю.
Ключовим елементом звукової партитури стали трембіти. Однак для запису їхнього звучання довелося транспортувати кілька інструментів завдовжки до 8 метрів із Карпат до Києва. Параджанов зумів переконати екіпаж літака дозволити помістити трембіти в салон. За словами Мирослава Скорика, трембіти абсолютно не поміщалися. Тому, щоб вирішити це питання, до літака підставили ще один трап і внесли їх боком. Величне звучання цих інструментів почуваємо на початку фільму.
- Під час зйомок “Тіней..”, художник Тіберій Сільваши спостерігав за напруженими стосунками між Сергієм Параджановим і оператором Юрієм Іллєнком. Інцидент, коли Іллєнко тримав Параджанова за груди та погрожував йому, залишився у пам’яті учасників знімань.
Сільваши загадує про епізод, коли Іллєнко та Параджанов вирішили вирішити свої розбіжності у стилі дуелі, стріляючи з шести кроків. Однак відстань була порушена через те, що міст, який веде до місця пострілу, було розмито водами річки. У цей час, за словами Іллєнка, вони спостерігали за легендарними червоними конями, які з’явилися неподалік. Параджанов додав до сюжету епізод із вогняними тваринами під час монтажу.
- Мистецьке вирішення із червоними конями у фільмі “Les Chevaux de Feu” настільки вражало західних кінокритиків, що у французькому прокаті стрічка отримала назву “Вогняні коні”. Це рішення було обумовлене не лише естетикою, але й необхідністю передати сенс фільму у перекладі.
Важливо зазначити, що під час перекладу “Тіні забутих предків” французькою мовою, оригінальна назва може втратити частину свого сенсу. У французькому прокаті “Вогняні коні” стали об’єктом широкої уваги та зацікавленості глядачів, які готові були стояти у чергах в Парижі протягом усієї ночі, щоб переглянути цей український шедевр. Популярність стрічки в Франції дозволила “Тіням..” отримати визнання також на Батьківщині, не зважаючи на ряд заборон і обмежень союзницької влади.
