Якими були села під Вінницею у ХІХ сторіччі та раніше

У межах Вінницької міської територіальної громади, серед інших, розташовані села Великі та Малі Крушлинці, Гавришівка і Писарівка. У Музеї Вінниці оприлюднили на сторінці у Фейсбуці допис, в якому розповіли про їхню історію.

Крушлинці

Історик Валентин Отамановський вважав, що Великі Крушлинці існують приблизно з кінця XVI століття. Тоді їх називали Нетягами або ж Калітинцями. Ці назви пов’язані з річкою Нетягою, урочищем Нетяги та Калітиним ставом.

Перша згадка про Нетяги датується 23 травня 1599 року. Тоді король Сигізмунд III ствердив шляхтичу Мартину Хрушлинському право на володіння урочищами Нетяги і Телепеньчин Ріг. Хрушлинський отримав ці землі незадовго до того від вінницького старости Єжи Струся. За словами Отамановського, кінець XVI століття – це час початку переходу міських земель господарського призначення у володіння старост і польських шляхтичів.

Відомо, що у новоствореній слободі Калітинці (або ж Нетяги) осіло 25 людей. Хрушлинський звільнив їх на 30 років від податків та відбування повинностей. На території слободи був один неспустний став і млин на одне коло. Втім, цей млин «улітку не меле, та не завжди меле й узимку, а тому від третьої міри на рік може бути 5 злотих прибутку».

У 1602-1603 роках, відбулася суперечка між Хрушлинським та родиною Кропивницьких. Останні позивались проти шляхтича, стверджуючи, що він самовільно зайняв Калітин став, який йому не належить. Як вказує Отамановський:

«відповідник поставив перед судом королівських комісарів свідками старих людей і довів, що об’єкт суперечки давно і завжди належав місту Вінниці, а сам став на Нетягах зветься Калітиним од вінницького міщанина Каліти, який його здавна засипав і уживав. Комісари визнали, що став Калітин є на королівському ґрунті та завжди перед тим належав до міста Вінниці, а тому й залишили його в королівських землях – “держави на той час пана Хрушлинського”».

У 1775 році шляхтич Марцін Ґрохольський на Варшавському сеймі отримав емфітевтичним правом Великі та Малі Крушлинці. Це означало можливість використовувати чужі землі для сільськогосподарських потреб. Після загарбання краю Російською імперією, у квітні 1794 року Ґрохольському підтвердили право на користування землями Великих та Малих Крушлинців. Проте, невідомо на який період.

З «Топографічного опису Подільської губернії 1799 року» дізнаємося якими були колишні Нетяги або ж Калітинці:

«Село Великі Крушлинці староство Крушлинецьке пожиттєво у старостині Софії Глоговської від якої таким же правом уступлено колезькому раднику Каспру Андрійовичу Вержиновському за суму 6 000 рублів срібною монетою і перебуває у його володінні. Село має розташування низьке, але рівне і лежить на лівому березі струмка Нетяга…

Дерев’яна корчма, де продається євреями закуплене в різних місцях вино. Наливний млин на одній греблі…, орендується євреями за 1 800 польських злотих».

У селі налічувалось 56 дворів та 342 мешканці, більшість з яких були підданими.

Тоді ж поруч існувало село Малі Крушлинці. Воно також належало Софії Глоговській. Ось як його описували:

«…має розташування підвищене, але рівне і лежить на правому березі протоки Хомутної. В селі церкви немає, а замість неї облаштована каплиця… Невелика школа, будинок священника…

Стара дерев’яна корчма, де продається євреями закуплене в різних місцях вино. Наливний млин на одній греблі…, орендується євреями за 2 200 польських злотих».

У тогочасних Малих Крушлинцях налічувалось 92 двори та 638 мешканців: 108 орендарів, 9 представників православного духовенства, 513 підданих і 8 євреїв.

Гавришівка

Поруч із Крушлинцями розташовувались села Гавришівка і Телепеньки, які в наш час об’єднані в один населений пункт. Обидва ці поселення належали графу Антонію Протазію (Проту) Потоцькому. Згідно з топографічним описом губернії Гавришівку він «відпустив заставним правом скарбнику вінницькому Францішеку Годлевському за суму 136 000 польських злотих». Ось якою була Гавришівка у 1799 році:

«Село має розташування на скелястих берегах протоки безіменної, яка впадає в протоку Хомутну. В селі церква грекоросійського сповідання переведена з унії в 1795 році в ім’я Івана Богослова…, невелика школа, будинок священника…

Дерев’яна корчма з ґуральнею…, в ґуральні майстер з євреїв вільнонайманий. Все це орендується євреями за 2 800 польських злотих.

Сільський панський дім розташований на узвишші на правому березі безіменної протоки. У ньому, окрім покоїв, клуня з током, комора для зерна, стайня, шопа та невеликі городи.

Селянські хати розташовані за звичаєм нерегулярно і дещо просторо, біля них невеликі городи. Поселення з усіх сторін оточене орними полями».

В селі тоді було 66 дворів та 532 мешканці (переважно піддані).

Теперішня частина Гавришівки, а тоді окреме село Телепеньки розташовувалось на «скелястих берегах протоки Хомутної». Тут також була дерев’яна церква, школа і будинок священника. Корчму орендувала сусідня Гавришівка.

У тогочасних Телепеньках було 49 дворів та 399 мешканців, більшість з яких були підданими.

Писарівка

Колишній хутір вінницького війта Парфена Омеляновича, а в 1799 році вже окреме село, Писарівка була значно більшою за сусідні поселення. Тут налічувалось 127 дворів та 1 032 мешканці. Село також належало Проту Потоцькому.

У топографічному описі губернії вказується, що:

«Село Писарівка його ж Потоцького, а від нього відпущене стольнику брацлавському Гаврилу Парчинському за 180 000 польських злотих і перебуває в його володінні. Розташоване на лівому березі річки Віннички. У ньому церква грекоросійська переведена з унії в 1795 році в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці, у ній іконостас нової різьби і живопису доволі значного…, невелика школа і будинок священника.

Корчем дерев’яних дві з ґуральнею…, на цій ґуральні майстер із християн вільнонайманий, а до корчем належать орні поля в руку по шість днів та косовиці на 12 косарів.

Млин наливний на одній греблі… орендується євреями за 3 800 польських злотих.

Сільський панський економічний дім має розташування підвищене на правому березі безіменної протоки. Окрім покоїв, у ньому клуня з током, комора для зерна, стайня і шопа. Панська ґуральня, де майстер із записаних по ревізії селян. Селянські хати розташовані за звичаєм нерегулярно і дещо просторо, біля них невеликі городи.

Поселення з усіх сторін оточене орними полями».